«Последний настоящий город на земле — это Жмеринка. У нас тут, конечно, не Париж, но милости просим к нашему шалашу... О берега Жмеринки разбиваются волны Мирового океана...» — кількома фразами літературний герой Ільфа і Петрова Остап Бендер прославив на весь світ периферійну Жмеринку. Саме тому керівництво міста залізничників вирішило «віддячити» великому комбінатору. У середині 90-х виник задум створити йому пам’ятник. Згодом зображення знаменитого шулера у всій красі було відтворено на привокзальній площі. А восени 2011-го Остап помахав жмеринчанам ручкою. Схоже, він більше не повернеться до «настоящего города на земле».

Міг провалитися під землю

Міліціонери, які чергують на Жмеринському залізничному вокзалі, на запитання, куди подівся великий комбінатор, пояснили, що пам’ятник на реконструкції. Зняли його, коли почали ремонт на привокзальній площі. При цьому не обійшлося без пригод.

 

Скульптура стояла на тому місці, де проходить система водовідведення. Комунікації знаходяться на глибині п’яти метрів. Коли будівельники почали розкопувати грунт, стало очевидним, що пам’ятник не встоїть. Самотужки знімати його будівельники не наважилися, щоб не пошкодити. Запросили скульптора Миколу Крижанівського. Він приїхав і забрав роботу.

Перший заступник міського голови Жмеринки Борис Білан конкретно не відповів, чи повернеться великий комбінатор на старе місце. «На цей пам’ятник нема жодного документа, він ніде не значиться на балансі, — сказав він. — Зрештою, який стосунок цей літературний персонаж має до нашого міста? Це ж не національний герой України...»

Вокзальний дзвінок архітектора Журавського

Про те, що пам’ятник великому комбінатору Жмеринці не потрібен, скульптор відчув під час розмови з представниками міськвиконкому.

«Можливо, вони мають рацію, — каже Микола Крижанівський. — Постать Остапа все одно не залишиться у майстерні. Нею вже цікавляться. Надто популярний цей персонаж. Та й час, в який він жив, багато в чому схожий з нинішнім».

Скульптора більше цікавить інша постать — архітектора Жмеринського залізничного вокзалу Зіновія Журавського. Талановитий зодчий свого часу брав участь у проектуванні Київського залізничного вокзалу. А будівля Жмеринського вокзалу визнана однією з кращих не лише в нашій державі. Найчастіше її порівнюють з вокзалом у Мюнхені. Вона схожа на великий корабель. На відміну від інших вокзальних споруд тут нема головного входу. Зате можна зручно виходити на кожну з платформ.

Будівництво Жмеринського вокзалу завершили восени 1904 року. А в грудні того року оцінити новобудову приїхав цар Микола ІІ.

— Ай да сукин сын! Такому можно доверить строить царские конюшни! — та цими словами цар жартома висловив своє захоплення вокзальним приміщенням. Однак архітектор сприйняв їх по-своєму. Журавському здалося, що цар незадоволений архітектурою вокзалу, він так близько сприйняв це до серця, що наклав на себе руки, — талановитий зодчий застрелився. — Макет пам’ятника Журавському я створив одночасно з пам’ятником Бендеру, — каже Микола Крижанівський. — Ще тоді пропонував його міській владі. Журавський зображений у повен ріст. Однією рукою він тримає вокзальний дзвоник. Колись з допомогою таких дзвоників повідомляли про прибуття поїздів. Дзвоник буде справжній. Кожен пасажир за бажання матиме можливість почути його звук. Унизу скульптурної композиції — креслення, за якими будували вокзал.

Тоді у Жмеринці віддали перевагу пам’ятнику великому шулеру. Чи зацікавить нинішню владу пропозиція вшанувати пам’ять архітектора Журавського, який створив таку чудову споруду?

Вінницька область.

Восени минулого року великий комбінатор ще красувався на привокзальній площі, тепер там порожньо.

 

Фото з архіву автора.