У цій дивній хатині втрачаєш відчуття часу. Здається, що за її стінами залишився реальний світ з його суєтою, а тут тихо, спокійно, можна побути наодинці із собою, із Всесвітом. Але ми не в космічному кораблі, хоча незвичайне помешкання чимось нагадує пришельця з інших світів. А насправді це ще й екологічно чисте помешкання.

— Щоб збудувати такий будинок, треба добре знати геометрію, — ділиться секретами господар, автор і виконавець проекту Павло Банніков. — У своєму задумі я використав принцип купола Фуллера.

До речі, куполи американського винахідника, архітектора, інженера, філософа Річарда Фуллера відомі у світі. Їх ще називають геодезичними. Часто такими зводять виставкові зали, оранжереї, ангари і навіть штаб-квартири великих компаній. У спорудженні житла домінують традиційні форми прямокутника, квадрата. Давно доведено: сферична поверхня робить помешкання стійкими до вітрів, ураганів і навіть землетрусів, вони енергозберігаючі, немає протягів, менші затрати матеріалів, не потрібно залучати до будівництва складну техніку.

Хатина Баннікових заховалася між деревами неподалік невеличкого села Баранівки Бережанського району на Тернопільщині. З вулиці її не одразу побачиш. Якби таке диво було десь під Тернополем, двері в домівці, мабуть, не зачинялися б. Хоча від цікавих і тут не заховаєшся. Господарі привітні: Павло Іванович усе розкаже, покаже, а його дружина Оксана заварить із трав запашний чай.

Фундаменту як такого хатина не має. По колу лежать мішки із сумішшю піску і невеликої кількості цементу. Їх просто складали один на одний. Вбираючи вологу, вони ставали, мов камінь. На сходах спеціально залишили один мішок, так би мовити, в натуральному вигляді, щоб демонструвати зацікавленим, що являє собою фундамент. Каркас зроблено з модринового бруса, оббитого дошками. Утеплювач — глина, мох, солома. Усі елементи у формі трикутника. Господар розрахував їх настільки точно, що все зійшлося до міліметра. Стіни «дихають»: коли сиро — вбирають вологу, а коли сухо — віддають. У хатині два великі шестигранні вікна, які складаються з маленьких трикутничків. Усі матеріали доступні, навіть віконне скло із старих дерев’яних вікон, які тепер повсюдно міняють на пластикові. Підлога — дубові поліна, засипані глиною і покриті пресованою тирсоплитою. Вкрита споруда руберойдом. Біля неї — стоси нарубаних дров. Газова криза господарів не хвилює.

Душа цього дому — піч. Вона також незвичайна: тут система вільного руху газів. Газ, що виділяється під час спалювання дров, не йде одразу у трубу, а повертається вниз по колу і загоряється вдруге. Коефіцієнт корисної дії такої печі в кілька разів вище, ніж у традиційної. Коли готувати їжу, ніяких запахів немає, навіть якщо смажиш рибу. «Узимку палимо раз на два дні, — каже господар. — Рубати дрова не треба, кидаємо цілі поліна». Піч нагріває дві лежанки, зроблені із глини та соломи. Сон на них напрочуд здоровий. До речі, друзі родини Баннікових знають: варто лише зручно вмоститися на глиняно-дерев’яному дивані, як одразу хилить до сну.

А на другому поверсі в них є спеціальне крісло для медитації. Окрім телевізора, холодильника і ноутбука, в хатині фактично немає нічого купленого. На печі — глиняні глечики, чавунки. Стіл застелений лляною скатертиною, на вікні — лляні фіранки. Вони ж прикривають заглиблення у стіні, які служать шафою, мисником. Усе раціонально, функціонально і водночас просто. Є душова, бак, водокачка, артезіанський колодязь глибиною 80 метрів. У дворі — банька у формі купола. Чотири куби лісу, тиждень роботи — і готово. Такої ж форми голубник. На подвір’ї — невеликий городець, навколо якого, мов солдати, розташувалися наполовину засипані землею мішки, в яких ростуть помідори. Усе буяє: помідори, огірки, салати... За хатою — кілька вуликів. Вони також незвичні за формою і нагадують міні-ракети.

Свій «космічний» дім Павло Банніков споруджував приблизно рік. Коштував він йому, якщо брати у доларовому еквіваленті, десь до семи тисяч «зелених». Цілком доступно. Якби молодим сім’ям виділили землю, вони могли б зводити собі таке помешкання, а не тулитися по чужих кутках із чужою енергетикою, вважає він. А сам мріє поряд звести ще одну таку хатину, з’єднати їх — будуть додаткові кімнати.

Павло Іванович багато чого спробував у житті: був військовим, будівельником, нині — чудовий дизайнер, художник: оформляє інтер’єри ресторанів, багатих будинків, розписує церкви. Виконує всі забаганки замовників: якщо оформляє мисливську кімнату, то тигр, як справжній. Якщо замовляють російську піч, то від неї очей не відвести. Різні стилі, різні роботи... Своєї думки замовникам не нав’язує, намагається вловити їхній задум і втілити його. Хочуть шику, під «євро» — будь ласка, їм тут жити. У себе вдома — з точністю до навпаки, в усьому мінімалізм. Він вважає, що коли настане час піти в інші світи, після людини не має залишатися сміття у вигляді пластику, бетону тощо. Головне — землю не засмічувати. Ми на ній гості. Людина повинна зберегти природу для онуків, правнуків. На жаль, ми часто поводимося, мов варвари. Завелася на рослині тля чи інша погань — давай бризкати хімікатами. Можливо, треба було посадити поряд культуру-антагоніста, яка б і вберегла від хвороби. «Треба знати, яке дерево чи рослину біля чого посадити, щоб їм було комфортно. Насадили ми якось з Оксаною біля картоплі кабачки. Не сапали, не поливали, а такі вродили... Рослина, як і людина, свободу любить», — каже він. Важливо, що дружина, юрист за фахом, поділяє чоловікові погляди на життя.

А він, за великим рахунком, — філософ. Вважає, що люди мають бути спостерігачами за природою, а не грубо втручатися в те, що Господь створив. У домі Баннікових часто відбуваються філософські вечори. Хоча які там вечори: до ранку можуть просидіти із друзями за розмовами та шашликом. До речі, у дворі Павло Іванович сконструював оригінальну піч-тандир, де за кілька хвилин можна приготувати і плов, і шашлик, спекти хліб. У нього ще повно нових ідей. На життя ніколи не скаржиться і не любить тих, хто постійно ниє й нарікає то на владу, то на знайомих, то на весь світ. Не вийшло щось, прогорів бізнес — починай спочатку.

 

Тернопільська область.

Фото автора.

 

Такий вигляд має «космічна» оселя.

Павло Банніков розповідає про принцип дії печі.