Дні перед проголошенням Незалежності України для Запорізької землі були багатими на драматичні події. Саме напередодні спроби державного перевороту, очоленого Державним комітетом з надзвичайного стану, в Запоріжжі проводився заключний етап дуже сміливого як на той час музичного фестивалю «Червона рута». Уже була прийнята Декларація про Незалежність України і дедалі більше розвивався процес зростання національної самосвідомості.
На фестиваль з’їхалося багато молодих виконавців, переважно невідомих, але дуже талановитих. І місцеве партійне керівництво, і дехто з мешканців міста відверто дивувалися з того, що саме в російськомовному Запоріжжі вирішено проводити фестиваль української сучасної пісні. Однак неординарні, не чуті раніше мелодії, нові обличчя та нові голоси співаків, їх незвична, далека від традицій радянської естради, манера виконання музичних композицій — усе це одразу ж привернуло увагу до фестивалю спершу місцевої молоді, а за нею — і людей середнього віку. На вулицях, у громадському транспорті, в магазинах і на ринках Запоріжжя — скрізь можна було почути розмови про «Червону руту». Згадувалися прізвища виконавців пісень, музикантів, які найбільше полюбилися.
Основні ж події, що назавжди закарбувалися в пам’яті багатьох жителів міста, які намагалися не пропустити жодного заходу «Червоної рути», відбулися на заключному концерті фестивалю. Він проходив 18 серпня на міському стадіоні «Металург». Сюди прийшли тисячі запоріжців, не було де яблуку впасти. На гала-концерт прибули і гості з Києва — лідери демократичного руху України — В’ячеслав Чорновіл, Степан Хмара, Левко Лук’яненко та інші. Їх палкі промови, що чергувалися з піснями, викликали щире захоплення, вражали своєю правдивістю, відвертістю та сміливістю, змушували серця запоріжців битися прискорено. Патріотичний настрій, що витав над стадіоном, міцнів. А коли на сцену вийшов відомий усім запоріжцям місцевий виконавець Анатолій Сердюк з піснею «Вставай, Україно!», стадіон буквально зірвався оваціями, людський натовп завирував, закипів, як море. І тут у небо злетів жовто-блакитний стяг... Навіть дехто з міліціонерів, які щільним кільцем оточили натовп, від несподіванки охнув.
Однак головне дійство, про яке мало хто відає й нині, відбувалося тоді за лаштунками гала-концерту. Саме там вирішувалося — буде піднято жовто-блакитне знамено чи ні. І залежало це від заступника голови міськвиконкому Павла Михайлика, на плечі якого запорізька влада поклала відповідальність за організаційні питання проведення фестивалю.
Павло Михайлик ще до гала-концерту здогадувався, що організатори фестивалю задумали підняти жовто-блакитний прапор над стадіоном. Це був великий ризик, адже за жовто-блакитне знамено в той час могли «вліпити» догану по партійній лінії, а то й звільнити з посади. І Павло Михайлик, як представник влади, намагався відмовити організаторів фестивалю від їх відчайдушного задуму, просив не політизувати цей мистецький захід. Але втрутилися депутати Верховної Ради, які почали дуже настійливо переконувати заступника голови міськвиконкому, що підняття жовто-блакитного прапора саме в Запоріжжі — важливий крок до демократії і незалежності України.
На узгодження цього питання, так само, як і на роздуми, часу в Павла Михайлика не було. І він прийняв рішення — прапор було піднято. Гала-концерт пройшов з тріумфом, на хвилі патріотичного піднесення. А наступного дня так званий Державний комітет з надзвичайного стану оголосив про те, що бере владу в свої руки... А ще через кілька днів запоріжці дізналися, що відтепер вони — громадяни незалежної України.
Запорізька область.
