Для Хмельницького ВАТ «Укрелектроапарат» виробництво силових трансформаторів та трансформаторних підстанцій — справа звична. Електротехнічна продукція підприємства поставляється до більш як тридцяти країн світу. А ще тут вирішили взятися за виготовлення котлів. До того ж не електричних, як підказувала б спеціалізація виробництва, а піролізних, тобто щось на зразок старої бабусиної печі, що топиться дровами.

Хмиз та тріски і справді залишилися основним паливом, зате продуктивності роботи такого котла, його доступності та економічності позаздрять найдосвідченіші пічники. Підштовхнула до освоєння новинки не так сучасна мода на енергозберігаючі технології та попит ринку, як власні потреби. Адже на підприємстві помітили, що на деревообробній дільниці, де виготовляють тару для заводської продукції, залишається багато відходів. Вивезти та ще й утилізувати їх — справа не лише клопітка, а й дороговартісна. То чому ж і справді не перетворити відходи на доходи, як того вчить давня приказка? Звичайно, можна було просто купити на ринку необхідне устаткування. Але ж для заводчан стало справою честі запропонувати щось своє. Тож, отримавши завдання, конструктори невдовзі запропонували власне рішення, а технологи та робітники швидко втілили його в життя.

На ринку опалювальної техніки асортимент такої продукції доволі широкий. Але на «Термопластавтоматі» свій котел удосконалили не тільки технологічно, зробивши його значно простішим у користуванні, а, що надзвичайно важливо, — майже вдвічі дешевшим від імпортного аналогічного товару.

Два перші пробні котли, котрі зійшли з конвеєра, вже встановлено просто на підприємстві, щоб вони обігрівали триповерхову будівлю. Економія палива порівняно з іншою технікою становить близько двадцяти відсотків. До того ж, щоб у камері згоряння досягнути температури майже у 1300 градусів, зовсім не обов’язково завантажувати туди добірні сухі дрова, цілком підійдуть тріски та відходи. І навіть висока вологість деревини на кількість тепла особливо не вплине.

Та й для сучасного пічника робота з таким котлом не надто обтяжлива. Технології, коли час від часу у грубку потрібно було підкидувати дрова, відійшли в минуле. У новий котел достатньо завантажувати паливо два-три рази на добу, щоб отримувати постійне та надійне тепло. Та й Попелюшкам нова техніка не завдасть багато клопотів, тому що чистити її від продуктів згорання можна раз на два тижні.

Першим замовником на нову техніку знову виступив... сам завод. Переконавшись в її надійності та зручності, виробничники вирішили встановити у своїх приміщеннях ще три такі котли. Зрештою, що може краще переконати споживача, як не досвід самих виробничників, котрі змогли поєднати екологічність бабусиної грубки із продуктивністю сучасних технологій.

Хмельницька область.