Буджацький степ із висоти пташиного польоту схожий на видублене сонцем людське обличчя: зморшки — це яри та балки, очі — блюдця озер і блакитні ниточки річечок, ніс — кургани й пагорби. У багатоцвітті степу з кожним роком стає дедалі менше блакитного кольору — зникають річки, міліють озера, а запах болотної твані часом перебиває запах степового вітру й морського повітря.

 

Основна частина малих річок Одеської області тече в межиріччі Дністра й Дунаю — в Буджацькому степу. Довгі тисячоліття в тутешніх місцях однією з головних людських мудростей була приказка, що крапля води — крупиця золота.

Малі річки Великий і Малий Куяльник, Барабой, Кучурганка, Великий Канай, Велика Сошка, Ташбунар, Ягорлик, Чага, Тилігул, Велика Дивка, Кодима вже давно «працюють» річками лише у весняний або осінній періоди: танучий сніг, рясні дощі наповнюють їхні русла, які влітку висихають. Річки міліють, птахи залишають їхні береги, а в очеретяних плавнях привільно почуваються лише браконьєри, що полюють на диких звірів.

Одна з малих річок області — Кучурганка, як називають її місцеві жителі, протягом уже 18 років є однією із найгарячіших екологічних точок регіону. Довжина її — 119 кілометрів, має три притоки, а в басейні Кучурганки розташовано 6 міст і селищ і 121 село. Під час водопілля річка розливається на 50 метрів, а на заплавних луках пасуться череди.

Пробував річкову воду на смак — солонувата, мутна, з болотним присмаком. Людині така вода завдасть тільки шкоди, тому використовується вона лише для господарсько-побутових потреб.

Як селяни річку повертали

Ще кілька років тому на берегах річки можна було побачити працівників Генеральної прокуратури, адміністрації Президента України, Мінекології. Сюди вони приїжджали для того, щоб відреагувати на шквал скарг, що обрушилися на Київ від місцевих жителів. Суть скарг — а адреса відправника в них був практично одна — села Степанівка, Павлівка, Ново-Красне, Милолюбівка Роздільнянського району — була проста: люди просили повернути їм річку.

Степанівська сільська рада ухвалила рішення про передачу річки в оренду фермерам на 49 років. Ні, звісно, саму водну гладь ніхто в оренду не передавав. Ідеться про те, що віддавалася в оренду земля, котра прилягає до Кучурганки. Земельні ділянки відводились фермерам для сільськогосподарських цілей. Однак вони почали будівництво гідротехнічних споруд — гребель і ставків для риборозведення. З моменту початку будівництва в підвалах будинків і городах, що прилягають до річки, почастішали підтоплення. Більше того, фермери, обгородили свої володіння колючим дротом, і селяни чотирьох сіл не змогли випасати худобу. Ну а через те, що річка влітку пересихає, то у володінні фермерів опинилося і її дно, яке в посуху використовували як пасовище.

Своє рішення сільрада виправдовувала тим, що, мовляв, в її бюджеті немає коштів на розчищення русла річки, а фермери зобов’язалися його здійснювати. Останні, одержавши ласий шматок, і зовсім забули про свої зобов’язання за укладеним договором. Заплава Кучурганки, по суті, опинилась у володінні декількох фермерів.

Звісно, жителі чотирьох сіл стали боротися за своє конституційне право користуватися навколишнім середовищем. У ситуації із правом людей на користування річкою було прийнято правильне рішення — справедливість була відновлена.

Маленька річка й після ліквідації земельно-екологічного конфлікту продовжує залишатися проблемним об’єктом. Мостом через річку проходить державний кордон між Молдовою та Україною. Тобто всі господарські питання — поглиблення й розчищення русла, зміцнення берегів, будівництво дамб — потребують міждержавного врегулювання. На правому (молдавському) березі побудовано ГРЕС. Під час її будівництва потрібен був резервуар-охолоджувач. Кучурганку одамбували й відгородили від річки Турунчук (це найбільша притока Дністра) системою гребель і шлюзів. Реліктовий Кучурганський лиман, в який впадала річка, перетворився на водоймище, в яке здійснювали технічні викиди із ГРЕС, а потім через систему шлюзів — у Турунчук, що забезпечувало якийсь мінімально необхідний водообмін.

Але така схема водообміну вже багато років не працює, і як результат відбувається мінералізація водоймища. А зважаючи на те, що господарські стоки із найближчих сіл, міст і селищ потрапляють до Кучурганки неочищеними, то річка перетворилася на банальну, вибачте на слові, смердючку.

Чи є можливість урятувати малі річки від виснаження й надалі від зникнення з географічної карти області? Звичайно. Насамперед опікуватися цим мають територіальні громади й місцеве самоврядування. Потрібно створювати прибережні захисні смуги, щоб забезпечити на прилеглих територіях відповідний режим господарської діяльності, не розорювати прибережні території, засадити їх чагарниками та деревами. Але органи місцевого самоврядування, швидше за звичкою, ніж за бажанням, скаржаться на відсутність коштів у бюджеті. Державне управління охорони навколишнього середовища в Одеській області розробило програму з порятунку малих річок регіону. Першим кроком повинно стати визначення в натурі русел малих річок. На сьогодні ця робота виконана на 12 відсотків. Наступний етап — очищення русел річок. Нині фінансуються роботи лише стосовно двох річок.

Закон — суворий, охоронці — «добренькі»?

За 40 кілометрів від Одеси на крутому березі Дністра розташовується Нижньодністровський національний природний парк, який у листопаді відзначає третю річницю від дня створення. На правому березі річки просто біля урізу води, за метр від неї, розташовується затишне село, в якому лише дерев’яні котеджі. У цьому місці у Дністер впадають десятки малих річок. Усупереч усім законам України шикарне селище росте мало не щодня. Там, де був заплавний лук, сьогодні залізобетонна пустеля. У заповідному урочищі «Дністровські плавні» побудовано базу «Рибацький рай». А місцевим жителям, предки яких оселилися в тутешніх місцях, нові власники котеджів, барів і ресторанів, баз відпочинку категорично не дозволяють випасати худобу в луках, не дозволяють користуватися питною водою. «Голос України» писав уже про катастрофічну екологічну ситуацію, що складається на березі Дністра. Вона не змінилася з моменту публікації на краще, а навпаки — погіршилася.

Десятки різних комісій, у тому числі й київських найвищого рангу, фіксували порушення природоохоронного законодавства, виписували суворі приписи з вимогами припинити незаконне будівництво котеджів. Але, ймовірно, влада грошей сильніша за владу закону — малі річки, котрі живлять Дністер, зникають із карти завдяки не природним катаклізмам, а бездумній діяльності людини.

 

Одеська область.

І ця річка може зникнути з карти Одеської області.

   КОМПЕТЕНТНА ДУМКА

 

Кандидат біологічних наук Іван РУСЄВ:

— Нині під забудову зачищають нові земельні ділянки. Національний природний парк тане на очах, висихають джерела, знищуються річки. Триває одамбування Дністра та його притоків. Комерсанти просто нахабно нехтують українські закони й відкрито глузують із норм у 100 і 25 метрів від урізу води, де заборонено будь-яке будівництво. Поряд розташовується водозабірна станція «Дністер», звідки накачується питна вода для мільйонної Одеси. Якщо знищення Дністра й малих річок його притоків триватиме такими темпами, як сьогодні, то Одеса залишиться без питної води.