Це день, коли українці вшановують своє слово — як головний код нації, її історичну пам’ять і силу, що допомагає вистояти у війнах, окупаціях і культурних змаганнях.

Свято встановлено Указом Президента України № 1241/97 від 6 листопада 1997 року, а оновленою редакцією Указу № 455/2023 від 28 липня 2023 року його дату перенесено з 9 листопада на 27 жовтня. Зміна дати пов’язана з прагненням відійти від московських церковних традицій, адже попереднє святкування приурочувалося до дня вшанування Нестора-літописця за юліанським календарем. Відтепер свято української писемності та мови відзначається на державному рівні в день пам’яті Преподобного Нестора Літописця за новоюліанським календарем, що відповідає 27 жовтня.

Це рішення має не лише календарне, а й символічне значення — воно підкреслює відхід України від російсько-імперського культурного впливу та зміцнює наш духовний і національний суверенітет.
Українська мова має понад тисячолітню історію, що бере початок у добу Київської Русі. Уже в XI столітті з’явилися перші пам’ятки писемності — «Остромирове Євангеліє», «Ізборники Святослава», літописи, зокрема «Повість минулих літ», авторство якої традиційно пов’язують із Нестором Літописцем. Тоді формувався староукраїнський книжний стиль, що поєднував церковнослов’янські традиції з народними мовними елементами.

Упродовж віків українська мова зазнавала переслідувань і заборон. У період Речі Посполитої, а згодом у складі російської імперії вона систематично витіснялася з освіти, науки, офіційного діловодства. Імперські укази — від валуєвського циркуляра 1863 року до емського указу 1876-го —прямо забороняли друкувати книжки, навчальні матеріали й навіть пісні українською мовою. Попри це мова жила в фольклорі, літературі, народному побуті. Саме українське слово стало стрижнем визвольних рухів XIX–XX століть. Твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Панаса Мирного формували мовний і духовний код українства, пробуджували національну свідомість, віру у власну державність.

У XX столітті українська мова пережила трагічні випробування — розстріляне відродження 1930-х, русифікацію радянського періоду, ідеологічні обмеження та стирання національних відмінностей. Але вона вистояла, зберігши живу тяглість — від давніх літописів до сучасного українського слова.

Мова — не лише засіб спілкування. Це код нації, її генетична пам’ять, спосіб мислення і бачення світу. Вона формує наш характер, історію і майбутнє. Як писав Іван Огієнко, «нація тримається своєю мовою, і коли нація втрачає мову — вона втрачає себе». Українська мова стала основою державотворення після проголошення незалежності в 1991 році. Конституція України (стаття 10) закріпила її статус як єдиної державної мови, а подальші закони гарантували повноцінне використання в усіх сферах життя: від освіти і медіа до державної служби й бізнесу.

Після початку повномасштабного російського вторгнення у 2022 році питання мови стало ще актуальнішим і символічнішим. Українська мова сьогодні — це зброя культурного спротиву, маркер самоідентифікації та належності до вільного світу. Вона протистоїть пропаганді й спотворенню історії, утверджуючи істину про те, хто ми є. Війна прискорила природні процеси українізації. Дедалі більше громадян, зокрема в східних і південних регіонах, переходять на українську в побуті, роботі, освіті. Мова стала не лише обов’язком, а й вибором — свідомим і патріотичним.

Під час російської агресії українська мова перетворилася на символ опору та гідності. Вона звучить у бліндажах і на передовій, у шпиталях, волонтерських центрах, у школах, які працюють під обстрілами. Українською спілкуються бійці різних національностей — кримські татари, греки, угорці, євреї, поляки, всі, хто боронить Україну. Водночас культура слова переживає нове піднесення. У літературі, музиці, кінематографі з’являються твори, сповнені болю і гідності. 

Українська пісня, поезія, журналістика стали частиною світового дискурсу. Мовна стійкість українців помітна навіть у найтяжчих умовах. Під час окупації ворог намагався витіснити українську мову з освітнього простору, замінити підручники, заборонити навчання рідною мовою. Проте вчителі й батьки, ризикуючи, продовжували навчати дітей українською — онлайн, у підпіллі, у тимчасових класах.

Це ще раз довело, що мова — не лише культура, а й форма спротиву і спосіб виживання нації.

День української писемності та мови традиційно відзначають освітяни, науковці, журналісти, письменники, митці, учні та студенти. Відбуваються тематичні уроки, наукові конференції, мовні фестивалі, літературні вечори, конкурси декламаторів і читання української поезії.

Із 2000 року до свята приурочено до проведення Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності, який став справжнім символом любові до рідного слова. Тисячі українців у країні та за її межами водночас пишуть диктант, перевіряючи не лише знання, а й єдність у спільному мовному просторі.

Сьогодні українська мова впевнено утверджується у цифровому світі — у сфері технологій, медіа, штучного інтелекту, міжнародних наукових публікацій. Розробляються електронні перекладачі, мовні корпуси, онлайн-курси, що роблять українську зручною і конкурентоспроможною у глобальному просторі. Держава підтримує проєкти популяризації мови: україномовні медіа, кіно, дубляж, книжкове виробництво, а також ініціативи діаспори, яка поширює українське слово у світі. Водночас головна сила української мови не лише в її офіційному статусі, а й у любові мільйонів людей, які нею думають, моляться, співають, пишуть, боронять свою землю. Мова — це духовна броня нації, що оберігає її від знищення, і той фундамент, на якому зростає сучасна Українська держава.

День української писемності та мови — це не просто вшанування історії слова. Це день національної гідності і стійкості, коли ми згадуємо, що через усі століття — від Нестора Літописця до захисників, які сьогодні пишуть листи з фронту — українське слово було й залишається знаком свободи.

Мова пережила імперії, тюрми, заборони — і вистояла. Вона з’єднує минуле й сучасне, Київську Русь і незалежну Україну, покоління, що творять і боронять.

Тому 27 жовтня — це не лише календарна дата. Це день вдячності рідному слову, яке не дозволяє нам забути, хто ми є. І поки звучить українська мова — живе українська нація, живі її воля, її душа, її незалежність.

Пресслужба Апарату Верховної Ради України.