У Верховній Раді лише розворушили оберемок проблем. На те, щоб розв’язати всі, треба не день, не місяць і навіть не рік
Скільки людей, стільки й думок. Тим більше, якщо тема: «Земля в українській долі: ситуація у земельній сфері, законодавче забезпечення земельних відносин та практика його реалізації». Швидше, недавні слухання у Верховній Раді, на які, окрім народних депутатів, з багатьох областей з’їхалися керівники сільгосппідприємств, представники органів влади, науковці, й покликані були не лише розв’язувати проблеми. Тут хоча б розібратися для себе, де ми опинилися й куди рухатися далі. На цьому тернистому шляху важко просуватися. Аби лише державні інтереси... Але ж завжди постають чиїсь комерційні забаганки, які майже неможливо обійти. Іноді здається, що ми заблукали у безнадійній трясовині. І вперед виборсатися важко, й назад не підеш. Підняв одну ногу — засмоктує іншу...
Кажуть, усе на благо аграріїв. Зробити б лишень, щоб була їм змога продавати землю. І не задешево. Але ж селяни побіля Києва чимало її продали. Хоч і на тіньовому ринку, але ціна, здається, склалася прийнятна. То й давайте проаналізуємо, наскільки від цього виграла держава й наскільки попід столицею стало від цього ефективнішим сільгоспвиробництво?
Ось лунає пропозиція: «Нехай держава, що розпаювала землю, викупить вигідно для селян наділи назад!». Але для цього у держави немає інших грошей, ніж гроші своїх громадян. Значить, той, хто не отримав нічого, — знову заплатить?
Або теза: «Хто орендує паї, нехай соціальну сферу й утримує!». На перший погляд — справедливо. А якщо задуматися, виходить, сільгоспвиробник має платити (читай, здорожувати продукцію) через те, що розпаювали землю. Треба орендну плату платити нащадкам, які навіть часто не в Україні трудяться, а їздять десь по закордонах...
Або ще така оказія: землю роздавали просто так — державні акти нерідко виготовлялися за рахунок бюджету, тобто і тих співгромадян, які не отримували землю... Де справедливість?
Тепер пригадаймо. Земля віддана аграріям для чого? Для ведення особистого селянського господарства або товарного сільгоспвиробництва (це навіть у державному акті записано). То й ведіть особисте селянське господарство! Ніде ж бо не написано в законі, що земля дається ось по списку шести чи семи мільйонам, щоб її продавали і перепродували. Земля передана селянам, щоб вона родила жито-пшеницю, щоб з праці своєї збагачувався селянин, а не ділив землю на клаптики і жив з грошей, виручених за їх продаж. Причому гроші ті швидко закінчуються, тож чимало ощасливлених власників землі й надалі оббивають пороги кабінетів, шукають шпарину, як би ще отримати ділянку, аби продати. Бо з першою чи продешевив, чи гроші розтринькав. А тепер буде мудрішим — свого не упустить... Невже саме це й мають на увазі керманичі, які закликають повернути землю селянам?
Тому варто замислитися про таке... Ось передали землю для ведення господарства. Є правила землекористування. Селяни, обробляючи свій наділ, мають ними керуватися. Нести відповідальність за свою власність — щоб родила... Треба, щоб цей момент жорстко контролювала держава. Тобто без чітко виписаних тут механізмів — ніяк. Так само з податком. Якщо вже власність — за неї треба платити, причому — всім. Разом з ринковою ціною землі податок на неї має зростати. Державі треба навчитися той податок збирати, штрафи за порушення екологічних чи якихось інших норм, правил, законів накладати. Навчитися вилучати землю у тих, хто не бажає обробляти гектари (деінде «людські» наділи не те що бур’янами — лісом поросли)... Ось один з можливих механізмів, як повернути землю державі, якщо вже у такий спосіб хочуть рятувати ситуацію — треба просто вилучати її у недбалих господарів. Інший варіант — запровадити можливість селянам передавати землю державі за якісь вигоди. Нехай це буде доплата до пенсії, або, хоч як це крамольно звучить, за обіцянку навзамін пристойно поховати...
Погодьтесь, великі програми складно здійснювати — меліорація і таке інше — в умовах приватної власності. І рацію мають ті, хто каже: земля не може бути товаром, оскільки це — нерукотворна річ, це не результат чиєїсь праці і чийогось старання. Вона — хто як вважає — природою, Богом дана. Але вона існує поза нашою участю. Раптом приходить хтось і каже — ця земля належатиме Марії, а та — Івану... А Миколі — немає землі, якщо хоче, нехай купить собі у Івана.
Тобто, один зі сценаріїв — створити умови, щоб люди повернули значну частину землі державі. Причому зробити цей шлях безболісним і безконфліктним. Держава має регулювати користування гектарами. Звісно, аж ніяк не завжди вона робить усе добре й уміло. Але це не означає, що держава може усунутися від цього, і хтось впорається вправніше. Ми побачили, що хтось краще не зробить. Держава не дуже добре розпоряджалася землею за часів колгоспів. Скільки на зорі незалежності було розмов: віддати гектари у приватні руки, бо коли земля стане приватною, то ми завалимо світ сільгосппродукцією. А що вийшло?.. Втім, без усіляких експериментів одразу було зрозуміло: не надто добра ідея передавати колгоспного трактора тому, хто велосипеда власного не має. Як не можна передавати гектари тому, хто навіть своїм присадибним соткам не дає ради. Хоча порядок вдома і порядок на полі — різні речі. Під хатою можна дати лад лопатою і сапою, а на полі — техніку треба мати.
Тому й не дивно, що на землі, яка свого часу наділялася усім колишнім колгоспникам, щоб зробити їх справжніми власниками, безпосередньо працюють нині близько трьох відсотків господарів. Ще 11 відсотків беруть участь в її обробітку як наймані працівники. Хоча, якщо на хвильку повернутися у минуле, то за Союзу, щоб вільно хазяйнувати на своїй землі — про це марили значно більш як три відсотки українців. І річ тут не лише у важких, створених державою для хлібодарів умовах. Окрім дійсно господарів, багато хто з тих близько 42 тисяч селян, які подалися у фермери, взялися самостійно обробляти гектари, бо не стало посад, роботи у колгоспах. А ще часто дуже спокусливо заволодіти землею, а потім жити не з роботи на ній, а з її торгу. Приваблювала ця справа, бо обіцяні були й чималі преференції, які прописувалися окремими рядками у держбюджеті. Є й такі, що отримали під фермерство землю, приміром, з виходом на Дніпро. Тепер на ній, замість пшениці чи кукурудзи, зростають котеджі або розважальні комплекси. Це я до того, що під фермерство можна було б спочатку дати частку землі з державного резерву. Провести такий собі експеримент — саме життя показало б, що з того виходить. Але машину часу, на жаль, поки що не винайшли. Тож добре було б, аби ми просто не повторювали помилок...
Підсумовувала Галина КВІТКА (e-maіl: nov@golos.com.ua).
Питання руба
Якщо сьогодні викрадають автівки, то що — узаконювати крадіжки?
Фермер Микола Стрижак з Кіровоградської області виступає проти негайного запровадження купівлі-продажу земель сільгосппризначення.
— Мене дивує наша аграрна наука. Що сказали — вони те науково й обґрунтують. Сказав би Президент не продавати — вони б і те науково обґрунтували... Ось Америка — зразок буржуазно-капіталістичного суспільства. 40 відсотків землі сільгосппризначення в руках держави. Лише дивуюся — як це так. Вони з-за океану нам розповідають, що ми повинні купувати і продавати, уся земля має бути приватна — а самі концентрують в руках держави. На тих державних землях створюють фермерські господарства, які передаються мало не у спадок від батька до сина, від діда до онука. Головне — держава гарантує продовольчу безпеку, і елеватори державні стоять у фермерських господарствах. Фермери працюють на державній землі, а їм ще й гроші платять за це.
Не стикується, що нам радять і що вони у себе роблять — ті, що нам рекомендації дають. Самі йдуть до укрупнення, самі викуповують землю, сприяють створенню великих господарств — десь 1700 га — сімейного типу.
Кажуть, що треба негайно запроваджувати ринок сільгоспугідь, бо діє тіньовий обіг землі. То виходить: якщо у нас викрадають «мерседеси», то що, треба узаконювати крадіжки?!
Дослівно
Є й позитиви
Володимир Литвин, Голова Верховної Ради:
— Коли говорити про, власне, неминучість введення ринку землі, варто зазначити імовірні позитивні наслідки такого рішення. Очевидно, це дасть змогу землевласнику вибирати один із трьох напрямів:
виробництво на власній землі сільськогосподарської продукції з її наступною ринковою реалізацією;
передача землі у користування іншому сільськогосподарському товаровиробнику за орендну плату;
продаж або застава землі як джерело грошових надходжень.
Пропозиції
Неуспадковані наділи — у власність територіальних громад!
На думку голови фермерського господарства «Аделаїда», що на Херсонщині, Сергія Рибалки, основним бюджетоутворюючим джерелом в сільській місцевості можуть бути надходження від довгострокової оренди поверненої територіальним громадам землі. І це той шлях, який ми сьогодні повинні обрати. Тож необхідно активізувати діяльність органів місцевого самоврядування щодо повернення неуспадкованої землі у власність територіальних громад. Законодавчо за досвідом інших країн визначити механізм стимуляції такого повернення, ввівши довічне володіння без права продажу та податок на унаслідування.
На часі й питання переоформлення земель колишніх КСП під господарчими дворами, меліоративними об’єктами, дорогами та лісосмугами. Такі ділянки, вважає Рибалко, слід закріпити за власниками нерухомого майна.
Наміри
За кордоном чекають, коли ми відкриємо шлюзи
Володимир Стретович, народний депутат:
— Як правник зі стажем, що прийшов до Верховної Ради з академічної сім’ї, хочу сказати: право на оренду дає можливість сьогодні ефективно господарювати в Україні. Тому що право містить три складові — це володіти, користуватися і розпоряджатися. Право оренди позбавляє лише останнього — розпоряджатися засобом виробництва, яким для мільйонів українців є земля.
У 2005 році, перебуваючи у США, я почув від американських фінансистів, що вони в рамках Бостонського проекту акумулювали значну суму для купівлі української землі. Ми чекаємо, кажуть, коли ви відкриєте шлюзи. Це було п’ять років тому. Три дні тому почув, що наш вже східний сусіда тут має банк, назву можу назвати, кому цікаво, де накопичились гроші для того, щоб забрати українську землю. І тоді на історичне: «Чия земля?» відповідатимуть: «А чия врешті-решт Україна?» Тенденція така: більшість людей від плуга, від сохи кажуть категорично «ні». Я запитую вас, себе і всіх 450 народних депутатів — то кого ми представляємо? Скоробагатьків, які хочуть землю собі взяти в довісок? Чи ми народ України представляємо?! Тому наша думка повинна бути — категоричне «ні» тим, хто хоче приватизувати землю.
Позиція
Про кадастр та право першої руки
— Альтернативи обігу земель сільськогосподарського призначення немає, — наголосив народний депутат Роман Ткач. — Звісно, якщо не вважати альтернативою експропріацію земель. Адже мільйони громадян мають документи на посвідчення права власності. Але якщо в селі не буде зручно і вигідно жити, то гріш ціна цим реформам. Гляньте сьогодні на Європу, приміром, на Австрію і на багато країн: десь стоїть там далеко хатка в горах — до неї є дорога, умовно, газ, електростанція, водопровід, каналізація. Що ж робити? Ухвалити закон про державний земельний кадастр. Я — один із співавторів. Ми його плануємо ввести уже з 1 січня 2012 року. Це є база інформації про всі земельні ділянки в Україні. Наступне питання — консолідація земель. Недавно у нас, на засіданні аграрного комітету, був голова Національного земельного фонду Угорщини. Він багато мудрих і добрих речей розказав. Гадаю, прийнятною є формула, яка діє в багатьох європейських країнах, так званих нових — в Угорщині, Польщі. Тобто право першої руки, право першої купівлі-продажу за державою, і держава потім визначає, кому віддати в оренду, кому перепродати, на яких умовах і так далі. Це сприятиме консолідації земель.
Негайно, в 2011 році, треба ухвалити закон про ринок земель. З відтермінуванням дати його введення — можна говорити про 2013 рік, 2014-й. Адже у 2012-му будемо півроку вибиратися і півроку грати у футбол — й нема року. Треба, щоб закон був прийнятий, щоб суспільство побачило, який це закон, як працюють його статті, а вже потім спокійно його вводити.
Я за ринок землі, але цей ринок має працювати в повну юридичну силу. Чому ми ринок землі зводимо тільки до продажу? Ринок землі — це міна, застава, суперфікції, емфітевзис, ринок землі — це оренда.
Якщо, приміром, селянській сім’ї треба кошти на навчання дитини — віддайте землю в заставу, візьміть нормальний кредит. Коли діду чи бабці треба грошей, чому вони не можуть у державний земельний банк здати землю і жити на ренту, що робить цілий світ. Тому звертаюся до всіх, хто має землю: не поспішайте продавати!
Актуально
Спочатку — експеримент
Микола Васильченко, керівник ТОВ «Маяк» Золотоніського району Черкаської області, Герой України:
— В усі часи торгувати землею брались ті, хто не може і не вміє організувати на ній виробництво. Зрештою, як розпоряджатися землею, має вирішувати лише український народ. Як на мене, це слід робити через всеукраїнський референдум. Бачите, вступати в НАТО Україна може лише за підсумками референдуму, а чи продавати землю, а значить і Україну, вирішує група людей.
Складається враження, що й сьогоднішні слухання вже нічого не значать. Хтось уже вирішив, уже дав усякі команди. А хоча б нас, господарників, хтось зібрав на рівні Президента чи Прем’єр-міністра та порадилися з нами? Ніхто. Ми перед наступною прірвою. Зупинімося! Подумаймо, що ми робимо! Може, вже досить жити за чужою вказівкою?!
Понад 31 рік очолюю велике багатогалузеве господарство і пережив усього. В обробітку 6 тисяч 700 гектарів землі, з яких третина із запасів сільської ради, решта паї селян. Річна виручка від сільгосппродукції становить 75 мільйонів гривень. Усі 20 років незалежності України господарство працює на фінансовому самозабезпеченні: без кредитів, без подачок, без прошеній, без ходіння по міністерствах добувати ті фонди. Я не бачу, чого туди можна ходити! Лише за останні 10 років у розвиток вкладено 235 мільйонів власних, а не позичених чи в когось випрошених, коштів.
Пропоную наступне таке слухання, якщо воно буде, провести на базі нашого господарства, я покажу, чого можна досягти, якщо не красти. Я ставлю запитання: «Кому це захотілося розорити на угоду українських та заморських латифундистів такі господарства?».
Нічого не треба придумувати. Просто включити у роботу мізки і подивитися, що робиться у світі. Ми часто всі свої дії рівняємо до Америки. Нині американські економісти вважають, що приватна власність на землю є головним гальмом подальшого розвитку сільського господарства США. Чуєте, гальмом, а не стимулом.
Не слід поспішати з введенням в дію закону про ринок землі, а продовжити мінімум на два-три роки ще мораторій і відпрацювати купівлю-продаж хоча б у чотирьох регіонах: Схід, Захід і так далі. Щоб набити шишок, наламати дров, а потім їх не переносити на всю Україну. За ці роки напрацювати, прийняти програми, закони, відповідно до яких держава має стати власником землі, тобто земля має поступово переходити у власність держави. Такий підхід збереже села, дасть можливість державі регулювати орендну плату і мати фінансові надходження до місцевих бюджетів. Звичайно, тут своє вагоме слово мають сказати вчені-економісти, вчені-аграрії, частина з яких поки що діє в інтересах великих землевласників.
Перспектива
Потягне збільшення ціни на продовольство
Олександр Мороз, Голова Верховної Ради України другого та п’ятого скликань:
— Поза всяким сумнівом, мораторій треба продовжувати. Він — захист від Земельного кодексу. Але я чув дискусію тут: статті 13, 14 Конституції тощо. Вирішується це елементарно: депутати пишуть до Конституційного Суду звернення, подання — і визнається, що Земельний кодекс не чинний, тому що він не приймався у Верховній Раді. Немає Земельного кодексу — це афера, яка була зроблена тодішньою владою.
Далі. Уявімо, що земля стала товаром офіційно. Що буде?.. Сотня магнатів за безцінь... скуплять землю. Для чого? Для продажу. І тоді на вторинному ринку вони зароблять, виручать десь 400 мільярдів доларів, 150—200 з цієї суми піде до кишень чиновників і посередників фінансових, це буде корупційна ціна цього питання. Земля при цьому назавжди перейде у власність зарубіжних господарів. І нехай не тішить себе думкою ніхто про те, що ми напишемо в законі — не буде вона нашою... Подивіться, що робиться в промисловості.
Тоді треба чесно сказати людям: ми будемо 51-м штатом США, або провінцією чи автономією Російської Федерації, чи Ізраїлю, чи якоїсь іншої країни...
Розмови про те, що все одно ринок іде тіньовий... Тіньовий ринок в Україні регулюється Кримінальним кодексом, треба, щоб він працював, і нема проблем.
Що треба робити? Прийняти закон щодо використання права оренди як предмета застави. Земля повинна залишитися загальнонародною власністю з вільним користуванням нею на умовах оренди. Цим, до речі, розв’язується потреба капіталізації основних фондів.
Наступне, ринок землі приведе до перенесення нової вартості землі на ціну хліба і всіх продуктів харчування. Це означає, що на першому етапі ціна на продукти харчування вдвічі зросте. І це не може бути байдужим ні для селянина, ні для міського жителя.
Ми не проти продажу землі державі. Повторю: покупцем землі може бути тільки українська держава. Вона викуповує землю, і через державний Земельний банк здає її в оренду на конкурсних умовах з гарантіями для інвестора, контролюючи збереження родючості ґрунтів, створивши для цього єдину державну службу. Цим шляхом іде весь світ... Франція, Німеччина, Англія концентрують землю в руках держави, а ми йдемо у другий бік. І я думаю, що це ми просто щось не додумали.
Між іншим
Найефективніший метод — оренда...
Володимир Сличук, голова Росошанської сільської ради Липовецького району Вінницької області:
— Держава повинна регулювати земельні відносини щодо використання земель сільськогосподарського призначення в проектах землеустрою, що забезпечує обґрунтованість змін, впорядкування угідь. Площа земельних ділянок має становити понад 100 гектарів, тоді використання землі дає прибуток, є фахівці, котрі працюють над цим.
Треба збільшити контроль держави за сівозмінами і мати реальний вплив на цих орендарів, щоб вони позбавлялися або штрафувалися за неякісне використання землі. Спостереження при теперішньому використанні земель сільськогосподарського призначення доводить до висновку, що землі сьогодні потрібен господар. Господар, на думку людей, повинен бути наш український і повинна бути форма користування землею — оренда.
Ризики
Джипи з’їздилися, джинси порвалися...
Сергій Терещук, народний депутат:
— Що завтра буде з продуктами харчування, що буде з землею, з її надрами, хвилює і сільських, і міських жителів. Якщо навіть буде ринок, прийдуть сюди гроші, буде величезна інфляція. Одне село навколо Києва, де три роки тому продали земельні паї незаконно, то все село було на джипах, з магнітофонами. Тепер джипи з’їздилися, джинси порвалися — і сьогодні люди без нічого залишилися. Це величезна проблема. А якщо на ринок прийде 50—100 мільйонів не зв’язаних грошей? Це інфляція.
Що ми ставимо за ідеологічну основу проведення реформи. Чи щоб багаті стали ще багатшими, чи щоб утворились латифундії? Чи можливо, щоб ви, ті, хто працює на землі і далі господарювали? Щоб залишилось українське село.
Держава повинна створити спеціалізовану установу, яка на перших порах забере землі резерву, запасу, відмерлі паї для того, щоб можна було сконцентрувати ці землі у державних руках.
Давайте введемо обмеження на користування землею однією структурою. Вона повинна окреслюватися рамками сільської ради, а не орендувати сотні тисяч гектарів землі. У кожному селі повинні бути одна-дві структури, які орендують землю, утримують інфраструктуру, сплачують податки, створюють робочі місця.
Реалії
Приїхали, посіяли, врожай забрали — і до побачення
Галина Тесленко, голова Полтавського осередку Української аграрної конфедерації:
— Дехто каже, якщо сьогодні відкрити ринок, продати землю, то ми поборемося з бідністю наших селян. За оті нещасні 15 тисяч гривень, що продасть пай селянин, значить це, як я не помиляюся, зарплата народного депутата місячна. Ми так поборемо бідність?! Це ж позорище!
Якщо дозволити купувати землю фізичним особам, то тим, хто займається сільським господарством, або в кого є до цього прагнення. І обов’язково, щоб проживав на цій території, де знаходиться земельна ділянка. А не так, як деінде нині робиться: приїхали, посіяли, врожай забрали...
Ми продали свердловини, нафту, газ — все. У нас Полтавська область така багатюща, і що ми маємо з цього? Нічого. Кому належать свердловини? Не знаємо. Тому потрібно сьогодні хоча б подбати про реальну ціну на землю. Щоб не повторилася історія з майном.
Застереження
Тваринництво перше ляже під ніж заради отримання коштів для викупу
Володимир Леперда, директор агрофірми «Перше Травня» Дніпропетровської області:
— Говорити можна тільки про ринок землі несільськогосподарського призначення. Якщо буде вільний продаж, то ніхто не вкладатиме кошти у нові технології, добрива, науку, насінництва, не будуватиме нові довгострокові якісь програми, бо всі ці оборотні кошти треба закумулювати для викупу землі... Тваринництво перше ляже під ніж заради отримання коштів для викупу земель... Якщо ми говоримо про ефективне сільське господарство, достатньо оренди. Для цього не треба робити викуп землі, від якого ми тільки загубимо кошти.
Кому потрібен продаж землі? Декільком міністрам, декільком державним службовцям? Так будьте ви державними мужами і думайте про державу, а не тільки про вигоду! І декільком нашим фінансовим магнатам... Так невже ці 100—200 чоловік зможуть нас всіх разом перемогти?!
Тим часом
Великим компаніям не потрібні наші діти
Михайло Лазаренко, голова фермерського господарства «Прогрес» Одеської області:
— Сьогодні багато кажемо про землю, але зовсім мало ми говоримо про українське населення, український народ і українського селянина... Якщо знімемо мораторій, а де ж буде створено перше робоче місце для селянина, куди прийдуть наші діти після вищих навчальних закладів, після технікумів, коледжів та аграрних академій. Великим компаніям абсолютно непотрібні наші діти, тому що вони приходять, беруть і загарбують значні масиви землі, і на них вирощують переважно ріпак, соняшник, трошки ячменю і трошки пшениці, щоб дати пай... А що далі буде з нашою прекрасною землею, з нашим родючим чорноземом і таке інше?..
***
За підсумками парламентських слухань Комітет Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин розробляє рекомендації, які будуть обговорені в сесійній залі й у разі схвалення народними депутатами затверджені відповідною постановою.
Думки збирала Галина КВІТКА.
