«Другий поверх» на Байковому цвинтарі пропонують за 15 тисяч доларів

— Дитино, потрібно купити місце на кладовищі. Недалеко від дому. Мороки потім тобі буде менше після моєї смерті, — несподівано повідомила киянці Олександрі її мати — 75-річна Валентина Василівна. Від цих слів жінці стало якось ніяково...

До кого звертатися в такому випадку? І в скільки можуть обійтися такі проводи у світ інший? «Репортер» спробував знайти відповідь на ці запитання.

Згідно із законом «Про поховання та похоронну справу» місце на кладовищі виділяється безплатно. Це означає, що кожний мешканець столиці має право бути похованим. Принаймні про це йдеться на папері. На жаль, дійсність виявляється трохи іншою. Так, за інформацією Головного управління ритуальних послуг КМДА, питання нестачі відкритих кладовищ у Києві стоїть дуже гостро. 

У Києві налічується 29 кладовищ. Однак майже всі вони вичерпали свій ресурс. На даний момент відкрите для поховання тільки Північне (село Літки Броварського району). За місце на ньому, нібито, платити не потрібно. А ще є так звані напівзакриті. На них практикується заміна старих могил новими. Але це стосується лише поховань біля родичів. Ще один вид поховання до вже існуючої могили — труна на труну. Однак це можливо лише після 20 років після першого поховання.

Ажіотаж на ринку землі зачепив майже всі закриті і напівзакриті кладовища (Байкове, Лісове, Дарницьке, Жулянське, Куренівське, Святошинське, Лук’янівське та ін.). Попит породжує пропозицію. З’явилися люди, готові за кругленьку суму поховати будь-кого біля... своїх родичів. Хоча, родич небіжчик чи ні, часто ніхто не з’ясовує: в кого свідоцтво про смерть — той і власник.

— Не всі люди хочуть бути поховані будь-де, — каже киянка Олена, прогулюючись асфальтовою доріжкою вздовж Лісового кладовища, яке вже багато років закрите для нових поховань. Тепер тут ховають тільки з дозволу місцевої влади або підзахоронюють померлих родичів до тих, хто вже давно спочиває. Ми прийшли сюди разом із Оленою. Її незвичне оголошення знайшли в розділі продажу нерухомості і звернулися до неї як потенційні покупці. Жінка каже, що люди телефонують їй майже щодня, щоб придбати місце на цьому кладовищі. Утім, бідкається: домовитися поки що про ціну так і не змогла.

— Ось це місце. Тут похований мій дідусь. Йому було 60 років. Та, напевне, вам це не цікаво. Давайте відразу до справи. Три тисячі доларів — і місце ваше, — веде торг співрозмовниця й дістає із сумки документ, щоб підтвердити своє право на цю ділянку, — свідоцтво про смерть дідуся, ім’я якого ледь видно на табличці. — Коли заплатите гроші, я віддам оригінал. Цього буде достатньо для проведення нового захоронення.

Жінка відводить очі. Каже: зважилася на цей крок лише через вкрай складне матеріальне становище. Однак вона не єдина, хто вирішив продати клаптик незвичної нерухомості. Подібних оголошень в інтернеті багато. Сьогодні без проблем тут можна знайти інформацію про продаж місць на цвинтарях. Ми вирішили з’ясувати у продавців вартість нетипового товару на інших столичних кладовищах. Зателефонували. Василь (так назвався «продавець») пропонує місце на Байковому кладовищі. Мовляв, це — могила його бабусі, яку поховали 25 років тому. Хоче онук за той «другий поверх» 15 тисяч доларів. Василь переконує, що це — зовсім недорого. Адже ціни на престижному цвинтарі нібито стартують від 20 тисяч. Наступний дзвінок — і ми можемо купити місце вже на давно закритому Дарницькому кладовищі. За скільки? На це запитання погодилися відповісти лише при зустрічі.

На Дарницькому кладовищі ми звернулися за коментарем до одного з працівників. На запитання, чи відомо йому про торгівлю цвинтарною землею, чоловік відповів обурено: «Ми такими речами не займаємося. А якщо люди і продають землю, то це їх справа. Повірте, від таких домовленостей ніхто не страждає».

Утім, у цій ситуації трапляються й підводні течії, переконують у Головному управлінні ритуальних послуг. Кажуть: вирішувати питання перепродажу місць на кладовищах для так званих «підпоховань» небезпечно. Адже тих, хто купує ці ділянки, можуть ошукати. Наприклад, коли згодом виникне потреба знову когось поховати в цю могилу і він покаже свідоцтво про смерть першої похованої людини, директор кладовища скаже, що потрібна заява та присутність користувача місця поховання. Майже завжди цю людину потім важко знайти. Тому використати землю на кладовищі в такому випадку буде неможливо.

Витрати на традиційну «процедуру» похорону завжди були доволі обтяжливими для родинного бюджету. Тепер у Києві навіть мінімальне замовлення комплексу послуг у ритуальному бюро «потягне» не менше 6—7 тис. грн. Про цей сервіс читайте вже в наступних номерах газети.