Наталя Музика, мешканка села Давидківці Хмельницького району:
— Хоча я, мої батьки та бабуся весь час жили в селі, проте так сталось, що у колгоспі не працювали, тому і свого земельного паю не маємо. Зате у нас є понад сорок соток городу. З цієї землі практично і живе дві наші сім’ї, оскільки мама вже на пенсії, а я не маю роботи. Хоча в нашому селі навіть є невеличкий швейний цех, проте розраховувати там на стабільні заробітки не доводиться. Тому й вирішили, що краще заробляти на тому, що продавати молоко та всяку городину. Тримаємо корову, тому часто привозимо молоко на базар — так вигідніше, ніж віддавати заготовачам.
Але самотужки обробляти навіть отих сорок соток дуже важко. Якщо ж найняти техніку, щоб зорати город, заплатити за пальне — виходить дорого. А про те, щоб самому обробити кілька гектарів паю, вже й говорити не доводиться. Тому я не бачу нічого поганого в тому, що хтось зможе продати свій наділ, якщо його готова купити людина, котра й справді дасть раду. Адже власниками паїв стали переважно літні люди. Хто з них працюватиме на тих паях? Їхні діти давно живуть у містах і не збираються повертатись до села. Більшість з них тільки й думають, щоб настав той час, коли земля подорожчає і її можна буде продати.
У нас багато говорять, що земля повинна належати селянам. Це справді так, бо село живе і годується з землі. Але я знаю чимало випадків, коли і жителі міст хотіли б мати свою землю. Чому їх позбавляти цього права? Можливо, дехто трудився б на ній ще краще, ніж поганий господар у селі?
Через відсутність роботи чимало наших односельців поїхало на заробітки за кордон. Добре, коли сусіди візьмуться на їхніх городах хоч траву для худоби засівати. Але молодих та дужих до роботи господарів у селі дедалі менше, зате все більше і більше пенсіонерів, котрим сусідської землі вже не потрібно. От і стоять ділянки, роками не оброблені. То хто від цього виграв?
Щодо продажу земельних паїв, то й це, гадаю, цілком можливе. Скажімо, в нашому селі вже кілька років працює інвестор. Але ж хіба працює? Одного року посіяв ячмінь, то навіть зібрати його, як слід, не зміг. Зерно розсипалось і само проросло на другий рік. Тоді вже цей «урожай» і зібрали. А торік взагалі нічого не сіяли. Не знаю, чи збираються щось робити нинішньою весною. То для чого такі орендарі? Від них же ні людям користі немає, бо що він може заплатити з таких урожаїв, ні землі — як заростала, так і заростає бур’янами. А прийде інший — хто знає, чи буде кращим. Бо земля все одно  не його, тому її і не шкода. А якби хтось купив цю землю, вклав свої гроші, то, може, не ставився б так до неї.
Звичайно, хтось мусить за цим стежити. Бо так само, як буває недобросовісний орендар, може бути і недобросовісний новий власник. Не обробляє землю, не вирощує на ній врожаї чи взявся там що-небудь будувати — нехай у нього її забирають.
А взагалі дозволити продавати землю — це ж не означає змусити всіх продавати. Хто хоче — нехай сам працює на ній, нехай здає в оренду. А от у нас, наприклад, двадцять соток аж за селом. Далеченько. Навіть звезти звідти урожай — вже проблема, бо треба платити гроші. Тож якби можна було, наприклад, там продати, а в іншому місці купити — то чому б так не зробити?
Записала Ірина КОЗАК.
Фото автора.