З кожним роком весілля стають більш сучасними. Уже пішло в історію «червоне весілля», «комсомольське», «безалкогольне», та, незважаючи на час, жодне весілля не може обійтися без традиційного обрядового хліба — короваю. Його відсутність означала... певну неповноцінність обряду, а людина, яка з бідності, сирітства чи інших причин була позбавлена весільного хліба, одержувала прізвисько Безкоровайний.
Коровай мав бути не лише окрасою весільного столу, а й символом щастя і достатку в новоствореній родині. На його випікання весільна мати запрошувала коровайниць: «Прошу, дорога сестро (кумо, сусідко), на хліб, на сіль, на коровай». Вважалося доброю ознакою, коли коровайниць була непарна кількість (краще сім). При цьому коровайниці повинні були перебувати у першому шлюбі і жити в злагоді і любові. Коровайниць перев’язували хустками — «щоб молоді в майбутньому були тісно зв’язані між собою». На Західній Україні подекуди зберігся звичай випікати коровай лише у родичів наречених. А взагалі у хаті молодої пікся коровай, ще й «паристий калач», у молодого ж — тільки коровай.
Коли жінки сходилися до роботи, то несли з дому трішки своєї муки або масла для короваю. Роботу починали з заквітчування барвінком, миття рук і прохання Господа Бога та Божої Матері допомогти їм виконати їхні завдання. Коровайниці повинні були вимісити тісто так, щоб воно було не занадто круте (бо життя у молодих нібито складеться круто) і не рідке (бо коровай може розрепатися, і шляхи молодих розійдуться). Коровайницям давали по чарці горілки, але не можна було закушувати: «Щоб молоді між собою не їлися».
Після того, як тісто підійшло, старша коровайниця приносила велику миску з водою і чистий рушник. У ній знову мили руки всі, хто брав участь у приготуванні короваю. Рушником розділяли тісто, клали на стіл і виробляли з нього різні прикраси: шишки, квіти, листя, птахи. Найкраще прибирали середину короваю, де мати клала гроші і жито (цю частину віддадуть молодятам). Під час приготування короваю не дозволялось нікому сідати, щоб не сів він у печі, а виріс високим. Колись короваї були житніми (традиція пекти пшеничний коровай виникла пізніше), та й пеклися вони у особливій круглобокій печі.
Складався коровай із двох частин: нижня — так звана підошва — вироблялася з житнього або пшеничного борошна, яке було менш здобним; на неї клали велику круглу здобну хлібину — власне коровай, який обкладали «обручем» з тіста, а вже потім прикрашали.
Перед тим, як обережно садовити коровай у піч, її вимітали і хрестили на всі боки.
Коли коровай уже сидів у печі, в хаті ставало особливо радісно: коровайниці брали діжу і з нею танцювали, вдаряючи тричі об стелю, щоб коровай добре ріс і гарний удався.
Разом з короваєм печеться багато видів весільного хліба: дивень, теремок, гільце, лежень, шишки, калачики — кожен із них виконував свою обрядову функцію.
Дивень печеться тільки у хаті молодої. Його прикрашають калиною, житом, гарними квітами і яскравими стрічками. Гільце символізувало дівочу красу, незайманість, а ще — прощання дівчини з порою дівування.
Лежень — довгий хліб, який дарували молодим на другий день після весілля, перед тим, як вони встануть з постелі. Випікаючи лежень, співали про янгола, який в цю хвилину зазирає в піч у пошуках щасливого місця для себе.
Шишки й калачики випікали з коровайного тіста для оздоблення. А потім ними обдаровували коровайниць, весільну челядь і гостей, яким короваю не вистачило. Шишки були своєрідною подякою молодят своїм дружкам і боярам.
Спечений коровай обережно виймали з печі, ставили на стіл, хрестили, прикрашали зеленню барвінка, ягодами або цвітом калини, червоними стрічками, розмаєм. Весь час випікання короваю лунали молитви, пісні та приказки, які вкладали в нього тепло, добро і злагоду. Тож весільний хліб має велику магічну силу.
Уже на весіллі коровай подавали молодятам разом із двома зв’язаними червоною стрічкою ложками. Було повір’я, що вдало спечений коровай принесе молодим гарне і щасливе життя, тріснутий (або якщо коровай западеться) — віщує розлучення, а покручений — злу долю.
Дніпропетровськ.
Фото з сайта www.a-foto.kiev.ua.
