22 березня — Всесвітній день водних ресурсів

Рішення про проведення щорічного Всесвітнього дня водних ресурсів прийнято на 47-й сесії Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй у листопаді 1992 року. Головна мета — активне інформування широких верств населення і привернення уваги громадськості та політиків до проблем води. 2005—2015 роки проголошені Міжнародним десятиріччям дій «Вода для життя» і покликані привернути увагу до проблем, пов’язаних з водним чинником.

Починаючи з 2000 року кожний Міжнародний день води присвячується певній темі. Цьогорічна тематика присвячена проблемам якості води і проходитиме під гаслом «Чиста вода для здорового світу». 

На міжнародному та європейському рівнях діє низка документів щодо розв’язання водних проблем. До багатьох  приєдналася й Україна: до Декларації тисячоліття ООН (2000 р.), підсумкових документів Всесвітнього саміту в Йоганнесбурзі (ПАР, 2002 р.), Протоколу про воду і здоров’я, Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер тощо. Розроблено загальнодержавні програми, спрямовані на реалізацію державної політики щодо забезпечення населення якісною питною водою.

Кабінет Міністрів України постановою від 26 квітня 2003 року № 634 затвердив Комплексну програму реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку в Йоганнесбурзі. Проблеми доступу людей до якісної питної води та адекватних умов санітарії є пріоритетними у Програмі, бо вони ключові у забезпеченні здоров’я і високої якості життя населення України. Програмою передбачено виконання в повному обсязі Комплексної програми першочергового забезпечення сільських населених пунктів, що користуються привізною водою, централізованим водопостачанням, та Загальнодержавної програми розвитку водного господарства України. Також заплановано виконання в повному обсязі Програми розвитку водопровідно-каналізаційного господарства.

Відомо, що кількість води на земній кулі практично незмінна. Проблемою є те, що на планеті постійно скорочуються запаси чистої питної води. Тривалий час вважалося, що запаси прісної води невичерпні, що вони мають здатність до самовідновлення. Однак у результаті безконтрольної господарської діяльності кількість придатної для пиття води різко зменшилася.

Повна зміна води в атмосфері здійснюється через 9 днів, річкова вода в середньому змінюється 20 разів на рік, а для повної зміни підземних вод необхідно не менше 8 тис. років.

Забруднення в наш час стало всесвітнім лихом. Більше мільярда мешканців нашої планети живуть в умовах постійного гострого дефіциту питної води, а до 2050 року близько 7 млрд. осіб відчуватимуть нестачу якісної прісної води.

У так званих країнах, що розвиваються, кожен третій житель страждає від нестачі питної води і відсутності належних санітарних умов, без яких неможливе нормальне життя. У цих країнах приблизно 80 відсотків усіх хвороб та одна третина смертних випадків спричинено споживанням забрудненої питної води.

Та повернімося до стану справ в Україні, де, за визначенням Європейської економічної комісії ООН, водні ресурси не перевищують 1,5 тис. метрів кубічних річного стоку на людину. Тож країна вважається водонезабезпеченою. Централізованим водопостачанням забезпечено 65 відсотків українців: у тому числі 83 відсотки — у містах і 26 — у сільській місцевості. Водою з колодязів користуються близько 11 млн. громадян України. За офіційними даними, 1,8 млн. колодязів забруднені.

Обсяг річкових вод становить лише 0,002 відсотка загальних запасів води на землі, але їх значення важко переоцінити. Із зростанням попиту на воду виникає ціла низка екологічних проблем, що стосуються річок, озер, підземних вод і водоносних шарів.

Для України річки є найважливішим джерелом водопостачання. Її територією протікає більш як 63 тис. річок і струмків. Найбільшою річкою є Дніпро, потім ідуть Дністер, Сіверський Донець і Південний Буг, які відносяться до категорії великих річок. Річки Західний Буг, Тиса, Прут, Прип’ять, Десна та Псел відносяться до середніх.

Розподіл водних ресурсів по території України нерівномірний, мінімальна кількість їх припадає і на Кіровоградщину. Територією області протікає 438 річок, налічується 1074 річечок та струмочків загальною довжиною відповідно 5558 і 2595 кілометрів, збудовано 2185 ставків і 84 водосховища. Переважають так звані малі річки. Найбільші річки області — Інгулець, Тясмин, Інгул, Синюха, Велика Вись, Чорний Ташлик і Ятрань належать до басейнів Дніпра та Південного Бугу.

Характерними для регіону, та й усієї держави, є порушення права державної власності на води — самовільне водокористування, порушення правил охорони водних ресурсів — захоплення території прибережних захисних смуг водойм, використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів з порушенням порядку та режиму використання земель водного фонду, відсутність ведення первинного обліку використаної води, здійснення самовільного скидання води з водойм, розорення прибережних захисних смуг. Таке недбале ставлення до навколишнього середовища призводить до забруднення і виснаження вод, що може завдати відчутної, непоправної шкоди здоров’ю населення, зумовити зменшення рибних запасів, погіршення умов водопостачання, порушення гідрологічного режиму.

Проте, хоч питання раціонального використання питної води продовжує стояти дуже гостро, незважаючи на її дефіцит, непродуктивні втрати, за даними експертних оцінок, становлять більш як 30 відсотків.

Ірина ТАРАСЕНКО,начальник відділу водокористування і водних ресурсів Кіровоградського міжрайонного управління водного господарства.

Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.