Задум непоганий, та немає грошей...

Енергодар, який ще називають енергетичною столицею України, спочатку будувався за титулом Запорізької теплової електростанції. Саме до неї «прив’язані» мережі, що подають гарячу воду в перший та другий мікрорайони міста і до кварталу гуртожитків. Станція працює вже 35 років, технологічне обладнання зношене, та й із паливом часто виникають проблеми. Як результат, за останні чотири роки температура води, котра гріється для потреб населення, не досягає нормативної, і люди цілком резонно запитують, за що вони платять.

Але й для комунальників це невелика радість, бо вартість покупної теплової енергії від Запорізької ТЕС постійно зростає, що збільшує різницю між нею та встановленим у місті тарифом. Від цього комунальне підприємство «Виробничий комбінат «Тепловодоканал» має великі збитки. Тим часом основна частина населення користується тепловою енергією і гарячою водою від Запорізької АЕС і не відчуває жодного дискомфорту. І комунальникам це вигідно, бо вартість теплової енергії, яка відпускається атомною електростанцією, в 3—5 разів менша від тієї, за якою продають їхні сусіди.

Після тривалих консультацій та нарад, на яких обговорювалися можливі варіанти переведення двох мікрорайонів і кварталу гуртожитків на теплопостачання від Запорізької АЕС, було вироблено технічні та економічні умови їхньої реалізації. Проектно-кошторисну документацію на замовлення КП «Виробничий комбінат «Тепловодоканал» розробили в Харківському інституті «Енергопроект». У 2007 році будівництво трубопроводу, який мав з’єднати тепломережі АЕС і ТЕС, а разом з ним і центрального теплового пункту, електропідстанції та інших об’єктів інфраструктури коштувало б місту приблизно 25 мільйонів гривень. За розрахунками проектантів, воно мало окупитися лише за 2,2 року. Крім вигоди для населення та комунальників, перспективний проект дав би змогу тепловій електростанції щорічно економити 27,2 тисячі тонн умовного палива та зменшити екологічно шкідливі викиди в атмосферне повітря на 163 тонни.

Але навіть для такого міста, як Енергодар, це — великі гроші, тому будівельно-монтажні роботи розбили на декілька етапів. У 2008 році, освоївши за рахунок коштів місцевого бюджету близько 8,5 мільйона гривень, проклали кілометр з’єднувального трубопроводу, довівши його до місця, де має бути центральний тепловий пункт. Далі почалася економічна криза, а інфляція «роз’їла» кошторисну вартість недобудованих об’єктів до 20 мільйонів гривень, і все заглухло. За словами начальника управління економіки міської ради Олени Овчатової, енергодарці стукали в усі двері, куди тільки могли, прохаючи допомоги, однак їх ніхто не зміг підтримати. Утім, цей енергозберігаючий проект визнано одним із кращих в області й відібрано для участі у всеукраїнському конкурсі. Може, хоч там щось перепаде?

На знімку: цими трубами гаряча вода від атомної електростанції надходить до міста.