Колекції та колекціонери

Колекціонери, як відомо, — люди цілеспрямовані, інколи навіть фанатичні, а ще терплячі, допитливі та, зрозуміло, віддані своїй мрії. Їхня фантазія призводить інколи до народження найдивніших і найнесподіваніших зібрань речей, що вражають і їх самих, і всіх нас. Прикладів тому безліч...

Взяти хоча б Ісії Тадасі, вчителя з японського міста Фукума, у колекції якого було зібрано предмети, що викинуло на берег море. Місце його проживання добре підходило для такого хобі: місто Фукума розташоване в дугоподібній затоці, у яку заходить одна з гілок течії Куросіо. Саме течія і зимові мусони приносять до узбережжя найрізноманітніші предмети. Для колекції подарунків моря Тадасі відвів комору, у якій нагромадилося понад сім тисяч експонатів, зібраних за майже двадцять років. Більше половини — це залишки рослин і тварин. Цілі кокосові горіхи, плоди манго, кісточки тропічних фруктів, невідомих у Японії... Чимало й предметів, виготовлених людиною: рибальські снасті, сільськогосподарські знаряддя, інструменти, іграшки. Була й окрема колекція черпаків для видалення води зі шлюпок. По ній можна було навіть написати монографію про форму таких черпаків у різних країнах Тихоокеанського басейну.

А от у невеличкому канадському містечку Уотон-Лейк (територія Юкон) (на знімку) можна побачити колекцію пришляхових написів. Її початок було покладено будівельниками шосе в 1940 році. Сумуючи за рідними місцями, дорожні робітники часто вказували на дощечках з підручного матеріалу (фанери, картону, жерсті), скільки миль відділяє їх від домівки. Пізніше до них приєдналися й інші написи. Зараз колекцією опікується один із клубів Уотсон-Лейка. Його члени піклуються про збереження експонатів і гідне поповнення.

Колекціонер із Праги Ярослав Важек надав перевагу... сталевим перам. У його підбірках понад дві тисячі цих виробів. Сталеве перо для письма вперше почали виготовляти в Англії в 1828 році. Але зараз їхній випуск практично припинено — їх витіснили кулькові ручки.

А житель німецького міста Марбург Марко Герхард став відомим у 90-і роки минулого сторіччя завдяки своїй багатій колекції автографів. Кмітливий колекціонер придумав незвичайний спосіб пов’ язати себя зі знаменитостями: большість підписів зірок кінематографа, політиків та спортсменів він зібрав... поштою.

Розкриваючи секрет, колекціонер зазначив: «Всі зірки марнолюбні: їх улещують, вітають із днем народження, іменинами або присудженням премій. Якщо до поздоровлення додати конверт зі зворотною адресою, цілком імовірно, що через кілька тижнів прийде відповідь із жаданим підписом. У пам’яті мого комп’ютера зберігається близько 80 тисяч адрес відомих усьому світу людей. Багато з них уже відповіли на мої послання».

Автографів деяких голлівудських зірок довелося чекати цілий рік, а бувало й так, що відповідь просто не приходила. Так Марко не дочекався листів від американської акторки Мішель Пфайфер і героїв екрана Річарда Гіра й Тома Круза. Нерідко агентства, що представляють зірок, надсилають колекціонерам не оригінальні автографи, а користуються так званим способом автопен, розмножуючи як дві краплі води схожі на оригінал підписи знаменитостей. Для колекціонерів вони, звичайно, жодного інтересу не представляють.

Одним з найдорожчих для колекціонера є автограф Елвіса Преслі, що йому вдалося роздобути. Наприкінці п’ятидесятих років, проходячи службу в Німеччині, співак нашкрябав своє ім’я на клаптику паперу. На думку Герхарда, цьому скарбу немає ціни.

Взагалі, треба зазначити, що пристрасть до колекціонування захоплює людей незалежно від віку, становища й роду занять. Наприклад, англійський король Георг VІ виявляв велику цікавість до чайників і назбирав їх понад тисячу. А письменник Ілля Еренбург надавав перевагу курильним трубкам і зібрав найбагатшу колекцію. Жорж Сіменон — автор захоплюючих книг про комісара Мегре — колекціонував телефонні довідники різних міст світу.

А нікому невідомий містер Девід Могилефф із Каліфорнії виявив у собі любов до... страусів і зумів розвести їх у місті, у себе в садибі кількістю 800 штук. Цим він, щоправда, дещо докучав сусідам, які дружно подали на норовливця до суду. Суддя присудив містера Могилеффа до утримання в себе не більш як... 195 страусів.

...У 1976 році помер мюнхенський підприємець Георг Фрей. Виявилося, що після себе він залишив найбільшу колекцію жуків — аж два мільйони екземплярів. У пошуках своїх улюбленців він об’їздив багато країн світу, ставши активним учасником 36 експедицій.

А от у переліку колекції пана Дієго Енрікеса, португальця за походженням, що жив у Трієсті, було більше шести тисяч рушниць і автоматів, сто видів зброї різного калібру, з них шість гігантських мортир, п’ятдесят(!) танків, три бронепоїзди й шість підводних човнів. Очевидно з таким арсеналом він міг почуватися в безпеці. Утім, панові Енрікесу ніхто не загрожував. Просто його переслідувало бажання зібрати найбільшу приватну колекцію зброї. Цікаво, що Дієго почав збирати свою колекцію у той день, як медична комісія визнала його непридатним до стройової служби. Загалом, скаржився він, зброя стала настільки легкодоступною, що її було просто нецікаво колекціонувати, натякаючи, вочевидь, на випадок зі списаним наприкінці 60-х років минулого сторіччя американським авіаносцем, що йому пропонували купити якісь посередники: «Ну купив би його, а куди поставити?»

Одне слово, нелегке іноді буває життя колекціонера!