Цю дату встановлено постановою Верховної Ради України № 1178-IX від 2 лютого 2021 року з метою збереження історичної пам’яті та вшанування мужності, людяності та самопожертви тих, хто, ризикуючи власним життям, допомагав євреям уникнути нацистських переслідувань і знищення.

Українці стали однією з найбільших груп серед Праведників народів світу. Це почесне звання, яке надає Держава Ізраїль через Меморіал Катастрофи «Яд Вашем». Станом на 2024 рік його отримали понад 2 700 громадян України. Вони рятували євреїв у різних регіонах — у містах і селах, на окупованих територіях, у підпіллі й навіть у лавах радянських і польських партизанських загонів. Часто це були звичайні люди — селяни, священники, вчителі, лікарі, — які не шукали слави, а керувалися совістю та співчуттям. Серед відомих рятівників — родини Суховерків, Мельників, Козленків, Шевченків, а також лікарка Марія Гайдай, священик Омелян Ковч та багато інших. Деякі з них заплатили за свою допомогу євреям найдорожчим — власним життям.

Під час нацистської окупації України з 1941-го по 1944 рік нацистським режимом було знищено понад 1,5 мільйона євреїв — майже 60% довоєнного єврейського населення України. Це стало частиною загальноєвропейського плану «остаточного розв’язання єврейського питання», ініційованого нацистською Німеччиною. Масове винищення євреїв на українських землях стало однією з найтрагічніших сторінок Голокосту — геноциду, вчиненого проти єврейського народу. На відміну від Західної Європи, де євреїв зазвичай депортували до концтаборів, в Україні значну їх частину було вбито на місці, часто безпосередньо біля своїх домівок. Нацисти використовували масові розстріли, які проводили айнзацгрупи, німецька поліція, а також місцеві колаборанти.

Символом цього злочину став Бабин Яр у Києві — балка, де лише за два дні, 29-30 вересня 1941 року, було розстріляно понад 33 тисячі євреїв. Такі трагедії сталися і в Кам’янці-Подільському, Львові, Дрогобичі, Рівному, Житомирі, Умані, Харкові, Миколаєві, Одесі та в сотнях інших міст і сіл. На місцях масових поховань нині встановлено меморіали, проте багато з них залишаються забутими або досі не ідентифікованими.

В умовах тотального терору навіть поодинокі випадки допомоги євреям були виявом хоробрості й моральної сили. На тлі цього масового геноциду — Голокосту — кожен акт порятунку був героїчним. Окупаційна влада карала смертю не лише рятівників, а й усю їхню родину. Попри це тисячі українців надавали притулок, ділилися їжею, підробляли документи, допомагали тікати з гетто. 14 травня було обрано не випадково — саме цього дня 1942 року в окупованому Рівному розстріляли родину Суховерків, яка переховувала єврейську дівчинку. Їхній подвиг став символом незламності всіх українців, які не злякалися нацистського терору.

Голокост в Україні мав катастрофічні наслідки не лише для єврейської громади, а й для всієї історичної пам’яті країни. До війни євреї становили вагому частку населення багатьох міст — у культурному, економічному та суспільному житті. Їхнє масове знищення змінило етнічну мапу України назавжди. Саме тому збереження пам’яті про Голокост і вшанування Праведників народів світу з України — це важливий моральний обов’язок сучасного суспільства, важлива частина національної пам’яті, яка свідчить про гуманізм і гідність українського народу навіть у найчорніші часи історії.

Пресслужба Апарату Верховної Ради України.