Колишня столиця Казахстану Алмати схожа на Київ 30—40 років тому

Походження назви Алмати пов’язане зі словом «яблуко». Саме ж місто, заховане між високими горами Тянь-Шаню, має всього півтора століття власної історії. Однак кияни, що хоч раз побували там, одразу побачать схожість Алмати із містом над Дніпром.

Уже з літака видно неймовірну кількість зелені тут: таке враження, що не дерева садили навколо будинків, а, навпаки, будували на вільних від рослинності ділянках. Насправді, це люди зробили Алмати (тоді воно ще мало назву Вірний) містом-садом. Річ у тім, що перший губернатор краю видав указ, згідно із яким кожен житель Вірного мусив посадити хоча б одне дерево, у винагороду за це ще й отримував гривеника. А хто зрубає, того буде покарано. Оскільки гори захищають місто від вітру, то взимку завалені снігом крони дерев створюють просто казкове враження.

Майже в центрі Алмати зустрічаємо пам’ятник Тарасові Шевченку та однойменну вулицю. Тут, як і в Києві, в День незалежності України представники української діаспори ставлять букети квітів, читають вірші та співають наших пісень. Перехожі дивуються, фотографують, розпитують про події в країні, про які чують, на жаль, переважно по російському ТБ.

Трохи пройтися від пам’ятника — й виходиш прямісінько на вулицю Пушкінську, і на мить здається, що ти — у столиці України, щоправда, років 30—40 тому.

І справді — переважно невисокі будиночки, кілька масивних адміністративних будівель радянських часів, просторі та поки що не перезавантажені автомобілями вулиці, привітні люди. Навіть двомовне товариство — і те наштовхує на аналогію. Щоправда, казахстанці таки визнали російську офіційною — навіть вивіски на магазинах дублюють. Однак чимало молодих людей тут розмовляють рідною мовою.

Є в Алмати і «наш» майдан Незалежності, щоправда, тут він зветься площею Республіки. Під високим монументом — бронзова Конституція Казахстану, приклавши руку до якої, можна загадати бажання. Цікаво, що, за задумкою архітекторів, аби це зробити, неодмінно доведеться стати на одне коліно, таким чином схилившись і перед незалежністю, й Основним Законом країни.

Щоб з пагорбів подивитися на Київ, піднімаємося фунікулером. В Алмати ж на гору Кок-Тюбе («Блакитна гора») несе повітряний трамвайчик — і знизу, як на долоні, панорама міста, оточеного височезними горами, на верхівках яких і влітку не тане сніг.

Неподалік української столиці — рукотворне «диво» Київське море, а за 15 кілометрів від яблуневого міста — урочище Медео. Окрім чудових гірських пейзажів, тут є величезна ковзанка (на знімку), до речі, одна з найбільших у світі.

Чим істотно відрізняються міста, так це ставленням жителів та влади: на зсувонебезпечних дніпрових схилах зводять чергові висотки, а Алмати від селів захищає рукотворна загата. У нас замулюються річки та забудовуються береги, а казахстанським містом вузенькими каналами-ариками (протяжністю більш як 900 кілометрів) з гір, як і багато років тому, біжить вода...

Київ—Алмати—Київ.