На початку 90-х років XІX сторіччя в штаті Небраска на своїй фермі померла людина, яка тридцять років була однією з найпопулярніших піонерів Каліфорнії та західних штатів. Цій людині Америка зобов’язана відкриттям у ній золота. Семюель Горнсбі, або просто дядечко Сем, займався спеціально провідництвом невимірними рівнинами далекого заходу, ущелинами гір і Невади. Він зазвичай проводжав партії переселенців, що прямували в пустелі Американського материка.
Слава дядечка Сема прогриміла по всій Америці, коли йому в 1847 році випадково вдалося відшукати перший золотий самородок у піску річки Сакраменто. Інший на місці Семюеля Горнсбі покинув би своє ремесло провідника і звернувся б до пошуків золота, але організм його виявився несприйнятливий до зарази золотої лихоманки. Семюель з філософським презирством дивився, як люди шаленіють через золото, і вдовольнявся титулом першого піонера Сполучених Штатів.
Чутки про золоті розсипи рознеслися по всьому світові, і в Каліфорнію звідусіль почали стікатися десятки тисяч шукачів легкої наживи. У 1869 році, коли почала діяти Тихоокеанська залізниця, емігранти стали їздити на Далекий захід як прості пасажири. Роль
«дядечка Сема» була зіграна, і він подався на свою ферму, де й дожив до глибокої старості. Коли прийшла звістка про його смерть, американські газети і журнали присвятили йому лишень кілька рядків...А тим часом цій людині Америка безперечно зобов’язана частиною свого добробуту.
