У багатьох українців перший шок від звістки про терористичний розстріл російським агресором цивільного населення околиці Маріуполя 24 січня 2015 року змінився усвідомленням: це вже було, нехай і не з нами, але з нашими дідами і прадідами.
Одним із перших терористичних розстрілів цивільного населення великих міст можна назвати чотириденний гарматний обстріл російсько-більшовицькими військами під командуванням Михайла Муравйова, який із
6 лютого 1918 року вони вели по Києву. Муравйовці не обмежилися гарматним розстрілом мирних киян. Після штурму міста вони вбили митрополита Київського Володимира Богоявленського, священиків, монахів, просто випадкових людей за вишиванку, українську мову, вираз обличчя. Тодішня тритижнева окупація більшовиками української столиці відзначена розстрілами від 2 до 5 тисяч жителів, за різними оцінками.
Ще раніше, 29 січня 1918 року, після бою під Крутами на Чернігівщині, російсько-більшовицькі війська Муравйова розстріляли 30 полонених українських бійців. Командувач армії агресора «розсердився» за великі втрати власних військ від українських оборонців і невдалий результат бою. Вам це нічого не нагадує з подій сучасної російської агресії проти України?
Історія свідчить, що державна терористична політика комуністичної імперії нічим не відрізнялась від нацистської.
В історичній пам’яті чернігівців особливо закарбувався інший катастрофічний злочин терористичного розстрілу. 23—25 серпня 1941 року літаки німецької авіаційної частини «Легіон Кондор» запалювальними та фугасними бомбами практично повністю знищили центральну частину і промислову зону Чернігова. Скільки тисяч цивільного населення тоді вбили пілоти цього авіаформування Люфтваффе, що було відоме на весь світ із 1936 року варварським нальотом на мирне місто Герніка в Іспанії? Чернігівський історик професор Сергій Леп’явко назвав це нацистське бомбардування Чернігова однією з найбільших трагедій в його історії, що можна порівняти тільки з руйнуванням міста монголами.
Характерною особливістю почерку злочинів проти людяності часів Другої світової війни було знищення окупантами населених пунктів разом із цивільним населенням під час каральних акцій з метою помсти за дії партизанів, а також під час відступу військ. Трагедія тотального знищення містечка Корюківка на Чернігівщині 1—2, 9 березня 1943 року від рук нацистських карателів — вбито майже 7 тисяч мирних місцевих жителів — є найбільшим таким злочином у Другій світовій війні 1939—1945 років.
Запоріжжя теж має спогад про свою трагедію. 18 серпня 1941 року, після прориву німецьких військ, греблю Дніпрогесу було підірвано працівниками НКВС. Унаслідок вибуху в греблі виникла величезна пробоїна, через яку ринула вниз багатометрова хвиля. У зону затоплення потрапили і німці, і червоноармійці, й цивільні мешканці Хортиці та прибережної зони. Німці оцінювали свої втрати в 1500 осіб. Жертви серед червоноармійців та цивільного населення становили від 20 тисяч (німецька оцінка 1943 року) до 80—120 тисяч осіб. Заради чого все це? Адже після цієї диверсії Червона армія ще 46 днів утримувала місто, а німці згодом відновили роботу Дніпрогесу.
Таких злочинів проти цивільного населення з боку катів комуністичної та нацистської імперій можна навести безліч.
У ракетному розстрілі мирних жителів міста Маріуполь 24 січня 2015 року чернігівці та співвітчизники з усіх куточків нашої країни із власного історичного досвіду впізнали почерк нащадка Леніна, Сталіна і Гітлера, комунізму і нацизму — російського агресора на чолі з Путіним.
Сергій БУТКО, науковий співробітник Українського інституту національної пам’яті.
Чернігів.
