Її ім’я стало символом незламності духу, інтелектуальної сили й безкомпромісної любові до України.

Майбутня письменниця народилася 25 лютого 1871 року в місті Новоград-Волинський (нині — Звягель) у родині, що належала до кола української інтелігенції. Справжнє ім’я — Лариса Петрівна Косач. Її мати — письменниця й громадська діячка Олена Пчілка, батько — відомий юрист і меценат Петро Косач. У родині завжди панував культ українського слова, історії, фольклору, що сформувало світогляд майбутньої поетеси. З дитинства Леся Українка виявляла виняткові здібності до мов і літератури. Вона володіла кількома європейськими мовами, перекладала твори Гомера, Гейне, Шекспіра, Гюго. Уже в дев’ять років написала перший вірш, а в тринадцять — уперше опублікувала поезію під псевдонімом Леся Українка, який став її літературним ім’ям і громадянською позицією. Життя геніальної письменниці було позначене тяжкою хворобою — туберкульозом кісток, що переслідував її з дитинства. Проте фізичні страждання не зламали її волі. Навпаки, тема боротьби, внутрішньої свободи й гідності була провідною в творчості. Вірш «Contra spem spero!» став своєрідним життєвим кредо поетеси — закликом не втрачати надії навіть у найскладніші часи. Творча спадщина Лесі Українки надзвичайно бага­тогранна. Вона є авторкою поетичних збірок «На кри­лах пісень», «Думи і мрії», «Відгуки», численних поем і драматичних творів. Особливе місце в українській літе­ратурі посідає драма-феєрія «Лісова пісня» — глибокий філософський твір про гармонію людини й природи, свободу особистості та ціну зради власній сутності. Образ Мавки став одним із найпоетичніших символів української культури. Серед інших знакових драм — «Бояриня», «Кассандра», «Оргія», у яких письменниця порушує теми національної неволі, відповідальності ін­телігенції, конфлікту між особистою правдою і владою. Творчість «дочки Прометея», як називали її сучасники, вирізняється інтелектуальною глибиною, модерністським мисленням, філософською наснагою. Леся Українка була однією з перших, хто впевнено ввів українську літературу в контекст світової культури. Іван Франко влучно охрестив поетесу «єдиним мужчиною в українському письменстві» за силу духу. Вона активно долучалася до громадського життя, підтримувала визвольні ідеї, співпрацювала з українськими культурними колами в Києві, Львові, Чернівцях. Її творчість формувалася в добу національного пробудження, коли українське слово зазнавало утисків, а сама ідентичність потребувала захисту. У цьому контексті постать Лесі Українки стала уособленням духовного спротиву. Поетеса пішла з життя 1 серпня 1913 року в грузинському місті Сурамі, але її слово живе й сьогодні, твори перекладені багатьма мовами світу, а ім’я носять вулиці, школи, театри, культурні установи. Пам’ятники Лесі Українці встановлені в різних містах нашої країни та за кордоном. 155-та річниця з дня народження Лесі Українки — це не лише нагода згадати про її літературну спадщину, а й можливість осмислити її значення для сучасності. У час випробувань для України її слова звучать особливо актуально. Вони навчають мужності, відповідальності, вірності своїм переконанням і любові до Батьківщини. Леся Українка залишила нам приклад того, як сила духу може перемагати обставини, а слово — ставати зброєю. Її життя і творчість доводять: справжня культура народжується там, де є гідність, свобода і віра в майбутнє. Саме тому її ім’я й сьогодні залишається одним із моральних орієнтирів українського суспільства.

Пресслужба Апарату Верховної Ради України.