Воно встановлене Указом Президента України № 1096/2004 від 17 вересня 2004 року. В документі зазначено, що свято започатковано «на підтримку ініціативи органів державної влади, Національної академії наук України, громадських і релігійних організацій та враховуючи історичне і просвітницьке значення спадщини слов’янських первоучителів у здобутку національної культури». Відзначають його щороку 24 травня — у день вшанування пам’яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія.

 Святі Кирило і Мефодій увійшли в історію як просвітителі слов’ян та творці слов’янської писемності. Брати народилися у місті Солунь (нині Салоніки, Греція) у IX столітті. Вони були високоосвіченими людьми свого часу: Кирило здобув освіту в Константинополі, володів кількома мовами, був філософом і богословом, а Мефодій служив у війську та обіймав адміністративні посади. У 863 році брати здійснили історичну місію до Великої Моравії, де почали перекладати богослужбові книги слов’янською мовою. Для цього вони створили першу слов’янську абетку — глаголицю, яка стала осно- вою для подальшого розвитку кириличного письма. Саме завдяки їхній діяльності слов’янські народи отримали можливість читати Святе Письмо та богослужбові тексти рідною мовою. Кирило і Мефодій зробили величезний внесок у розвиток освіти та культури слов’янських народів. Їхня праця стала основою для формування літературних традицій, розвитку писемності та поширення християнства серед слов’ян. Згодом їхніх учнів було вигна- но з Моравії, однак вони продовжили просвітницьку діяльність у Болгарії, Сербії та інших країнах, де кирилиця набула широкого поширення. Для України значення слов’янської писемності є особливим. Саме з прийняттям християнства Київською Руссю наприкінці X століття почався активний розвиток книжної культури, літописання, освіти та перекладацької справи. Давньоруські літописи, церковні книги та перші школи стали важливими елементами формування української культурної традиції. Українська мова, література та писемність пройшли складний історичний шлях. Попри заборони, русифікацію та переслідування в різні історичні періоди, український народ зберіг власну мовну ідентичність. Вагомий внесок у розвиток українського слова зробили Іван Котляревський, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Грушевський та багато інших діячів культури і науки. У сучасних умовах День слов’янської писемності і культури має особливе значення для України. Питання захисту української мови, національної культури та історичної пам’яті стало одним із ключових чинників державної незалежності та національної безпеки. російська агресія ще більше підсилила усвідомлення важливості української мови як символу державності та єдності народу. День слов’янської писемності і культури є нагадуванням про те, що мова і культура — це фундамент існування народу. Саме через слово передаються історична пам’ять, духовні цінності, національні традиції та культурна спадщина поколінь. Свято підкреслює важливість збереження та розвитку української мови як невід’ємної складової державності та самобутності України.

Пресслужба Апарату Верховної Ради України.