День пам’яті жертв політичних репресій встановлений відповідно до Указу Президента України від 21 травня 2007 року № 431/2007 і традиційно припадає на третю неділю травня. Ця дата є нагадуванням про одну з найтрагічніших сторінок української історії ХХ століття — масові переслідування, арешти, депортації, катування та розстріли мільйонів людей, яких радянська влада оголошувала «ворогами народу». Репресії торкнулися практично кожної української родини, знищивши цвіт нації — науковців, письменників, митців, військових, духовенство, селян, робітників, державних діячів та всіх, хто насмілювався мати власну думку.

Особливо жорстокими були репресії у 1930-х роках під час сталінського «Великого терору». За сфабрикованими звинуваченнями людей засуджували до ув’язнення у таборах гулагу або до смертної кари. Лише протягом 1937–1938 років в Україні були репресовані сотні тисяч громадян. Багатьох розстрілювали без суду або за рішеннями так званих «трійок» нквс.

Одним із символів масових політичних репресій в Україні став Биківнянський ліс поблизу Києва — місце таємних поховань жертв сталінського режиму. За оцінками істориків, тут поховано десятки тисяч людей, розстріляних органами нквс у 1930–1940-х роках. Сьогодні на території поховань створено Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили», де щороку проходять жалобні заходи.

Жертвами репресій стали і представники української інтелігенції, покоління яких увійшло в історію під назвою «Розстріляне відродження». Радянська влада цілеспрямовано нищила українську культуру, мову та національну самосвідомість. Були репресовані письменники Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, режисер Лесь Курбас та багато інших діячів культури.

Політичні переслідування продовжувалися і після Другої світової війни. Репресій зазнавали учасники українського визвольного руху, дисиденти, правозахисники, представники церков. У 1960–1980-х роках радянська влада переслідувала тих, хто виступав за права людини, свободу слова та незалежність України. До таборів і психіатричних лікарень потрапляли Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Іван Світличний, Ірина та Ігор Калинці та інші діячі національного руху.

За даними Українського інституту національної пам’яті, загальна кількість жертв політичних репресій в Україні обчислюється мільйонами. Багато родин десятиліттями не знали правди про долю своїх рідних. Архіви радянських спецслужб були засекречені, а сама тема репресій замовчувалася.

Після відновлення незалежності України розпочався процес повернення історичної правди. Було ухвалено закони про реабілітацію жертв політичних репресій, відкрито архіви радянських спецслужб, створено меморіали та музеї пам’яті. Важливим кроком стало засудження комуністичного тоталітарного режиму та його злочинів.

Сьогодні, коли Україна знову бореться за свою свободу і незалежність, пам’ять про жертв політичних репресій набуває особливого значення. Вона нагадує, до чого призводять тоталітаризм, диктатура та зневага до прав людини. Збереження історичної пам’яті є важливою складовою формування сильного та демократичного суспільства, яке не дозволить повторення подібних трагедій у майбутньому.

Пресслужба Апарату Верховної Ради України.