Хоч як це прикро, але одним із найбільш популярних важелів політичних спекуляцій від далекого 2000 року аж по сьогодні залишається так звана «Справа Гонгадзе». Від плівок відомого майора окремі політичні діячі швидко перейшли до прямих обвинувачень, і то з трибуни Верховної Ради.

2 березня 2006 року Дніпровський районний суд м. Києва своїм рішенням у справі за позовом Володимира Литвина до Миколи Рудьковського про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди визнав недостовірними та такими, що порочать честь і гідність Володимира Литвина, відомості, виголошені Миколою Рудьковським у виступах на пленарному засіданні Верховної Ради України 5 та 7 жовтня 2005 року стосовно причетності колишнього Голови Верховної Ради України до вбивства Георгія Гонгадзе та блокування ним розслідування кримінальної справи про вбивство журналіста. Апеляційний суд м. Києва та Верховний Суд України залишили рішення суду першої інстанції без змін. Згідно з цим рішенням, свої вибачення Микола Рудьковський мав висловити у той самий спосіб, яким і поширено недостовірну інформацію: з парламентської трибуни на пленарному засіданні Верховної Ради України. Однак зміна статусу — складення депутатських повноважень у зв’язку з призначенням на посаду міністра транспорту — завадила Миколі Миколайовичу публічно вибачитись, у зв’язку з чим позивачеві довелося шукати інших способів сатисфакції. Отож 21 березня 2007 року той самий Дніпровський районний суд столиці задовольнив заяву Володимира Литвина, зобов’язавши пана Рудьковського висловити свої вибачення і спростування на сторінках газети «Голос України» шляхом публікації такого тексту:

«Приношу пану Литвину Володимиру Михайловичу вибачення за свої неправдиві твердження, поширені мною у виступах на пленарному засіданні Верховної Ради України 5 та 7 жовтня 2005 року про його співучасть у злочині відносно Георгія Гонгадзе і про те, що він зі своїми поплічниками протягом п’яти років блокує розслідування справи про вбивство Гонгадзе та перешкоджає цьому розслідуванню, намагаючись уникнути судової відповідальності як замовник убивства».

Можливо, політична ситуація у державі перешкоджає пану Рудьковському своєчасно виконати рішення суду, але навіть здоровий глузд підказує, що якби розслідуванню вбивства журналіста перешкоджали дії Литвина, то за останній рік, коли Володимир Михайлович жодним чином не може впливати на його хід, справу було б доведено до логічного завершення.