Три роки тому європейські експерти вирішили визначити найкрасивіші сходи континенту. Комісія, а до її складу увійшли мистецтвознавці, архітектори, історики, найкрасивішими сходами Європи назвала сходи в Римі, що з’єднують собор Святої Трійці Монті з вулицею Кондотті. У престижній десятці — сходи, що ведуть на паризький Монмартр, Сходи кавалерів у Празі, сходи в палаці Сан-Сусі в Потсдамі. А шостий рядок у престижному європейському рейтингу посіли Потьомкінські сходи в Одесі.

Сьогодні мало хто знає, що «восьме диво світу», як називають сходи одесити, з’явилося не як необхідна для міста архітектурна споруда, а як подарунок генерал-губернатора Новоросійського краю ясновельможного князя Михайла Воронцова своїй чарівній дружині Єлизаветі Ксаверіївні, красуні неймовірній.

У різні часи сходи називалися по-різному — Гігантські, Бульварні, Потьомкінські. До речі, останнє своє ім’я вони одержали не від того, що їх східцями крокував фаворит імператриці Григорій Потьомкін. І не тому, що екіпаж повсталого крейсера «Броненосець Потьомкін» у 1905 році обороняв сходи. «Хрещеником» сходів став кінорежисер Сергій Ейзенштейн, котрий зняв на їхніх східцях кадри, що увійшли до золотого фонду світового кіно.

А сходи своєю появою зобов’язані винятково широкому жесту Михайла Воронцова, котрий вирішив догодити не тільки місцевій одеській знаті, а й (як ми вже говорили) своїй дружині. Річ у тому, що в середині 30-х років XІX століття Приморський бульвар було забудовано шикарними особняками родовитої знаті — графа Потоцького, графа Наришкіна, князя Лопухіна, княгині Столипіної. Вікна їхніх палаців дивилися на море, до якого, здавалося, рукою подати, а потрапити на берег можна було тільки, спустившись крутими стрімкими схилами.

Не графське це діло — скакати, немов гірським козлам, береговими кручами. І тому вирішено було будувати сходи, що спускаються до хвиль Чорного моря. Підрядником будівництва виступив чиновник 14-го класу Григорій Завацький. Від нього зажадали, щоб будівництво дуже складної архітектурної та інженерної споруди було завершено за сім місяців. Цей термін навіть за мірками сьогоднішнього життя, за використання сучасних будівельних механізмів, видається абсолютно нереальним.

Будівництво розпочалося 1 січня 1837 року, а перших гостей сходи мали прийняти вже в серпні. Звісно, що ні до цього, ні до іншого терміну будівельний об’єкт готовий не був. По-перше, складна гідрогеологічна картина на будівництві перешкоджала виконанню планів. По-друге, морський обрив постійно «дихав», ґрунти рухалися. Ну й по-третє, інженерні розрахунки геть-чисто були відсутні, а сходи будували, чесно кажучи, на око.

Бюджет будівництва передбачав 200 тисяч рублів — цифра на ті часи просто фантастична. Бюджет Одеси в 1837 році становив 1 мільйон 300 тисяч.

Та й не потрібні були такі гігантські сходи для міста, населення якого тоді трохи перевищувало 60 тисяч осіб. Але треба було знати залізний характер графа Воронцова — він узяв новобудову під особистий контроль і наказав «грошей на будівництво не шкодувати». І не шкодували — гроші з міського бюджету, добровільно-примусові пожертвування спонсорів надходили за першою вимогою будівельників. Можна тільки здогадуватися, скільки казенних грошиків було вкрадено, скільки будівельних оборудок було прокручено, які «відкоти» було виплачено посередникам.

І тільки через 10 (!) років будівництво сходів було завершено. Вони складаються з 10 площадок та 10 маршів, що налічують 192 східців. Спочатку їх було 200, але вісім східців «злизав» час, і нині вони «спочивають» під Приморською вулицею. По обидва боки сходи обрамлені двометрової товщини парапетами. Завдяки розмірам східців і майданчиків утворився уклон, що вигідно відтіняє монументальність споруди. Різниця в ширині нижнього і верхнього маршів (21,7 і 13, 4 метра) створює перспективний ефект, який ще більше посилює враження грандіозності.

Відшуміло майже два століття, і про всі будівельні перипетії, пов’язані з визначною пам’яткою Одеси, сьогодні і не згадує ніхто. Цими сходами прогулювалися Дмитро Менделєєв, Марк Твен, Іван Нечуй-Левицький, Петро Чайковський і Антон Чехов, Олександр Островський і Яків Полонський, румунський диктатор Антонеску і король Румунії Михай, маршал Георгій Жуков і Юрій Гагарін, Алла Пугачова і Максим Галкін. А федеральний канцлер Німеччини Гельмут Коль, уперше потрапивши до Південної Пальміри, попросив одеського міського голову Едуарда Гурвіца організувати екскурсію Потьомкінськими сходами. Таку екскурсію було проведено, і канцлер сказав, що дитячою мрією його було бажання постояти на верхніх сходинках, щоб побачити морську панораму.

Сьогодні про візитну картку Одеси, а точніше про її технічний стан, фахівці говорять дуже й дуже обережно та з побоюванням. Річ у тому, що за 170 років Потьомкінські сходи жодного разу капітально не ремонтувалися. І сьогодні стан арок, склепінь між арками, опор биків, м’яко кажучи, дуже непокоїть. Ще два роки тому на Потьомкінських сходах збиралися глядачі, які спостерігали за концертами на майданчику біля підніжжя сходів. Тепер такі концерти просто неба заборонені. Фахівці побоюються, що під час чергового видовища, а на сходах збиралося до 20 тисяч осіб, вони просто можуть обвалитися.

В історичному формулярі однієї з найстаріших будівельних конструкцій були й кумедні сторінки — чимало знаходилося диваків, котрі хотіли вписати своє ім’я в «підкорення» Потьомкінських сходів. З них з’їжджали на мотоциклі, велосипеді, «горбатому» «Запорожці» і навіть на лижах, стрибали на одній нозі, піднімалися і спускалися на руках. Усе це було, але Потьомкінські сходи так і не розкрили своїх секретів. А їх, за розповідями місцевих старожилів, безліч.

Кажуть, приміром, що під однією зі сходинок є скарб коштовностей, захованих легендарним Мишком-Япончиком. Є й інша легенда, яка розповідає, що під сходами починався підземний хід, котрий закінчувався в палаці генерал-губернатора Новоросійського краю. А ще подейкують, що контрабандисти ховали свого часу під сходами в потаємних складах незліченні скарби.

А втім, чи мало легенд було і буде складено про Потьомкінські сходи — головну визначну пам’ятку Одеси.

Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО.