Історична забудькуватість робить чимало мешканців півдня України надто довірливими до путінського патякання про «Новоросію» та оманливих запевнень про те, що появою цивілізації Дике Поле завдячує виключно російським колонізаторам. Тому правду про історію краю вирішили нагадати всім землякам у Генічеському районі Херсонщини. Тут за ініціативою місцевої громади хочуть звести пам’ятник першим поселенцям. І були вони двісті років тому не московськими посланцями, а козаками з Запорозької Січі, які стали морськими перевізниками та рибалками, добре уживаючись із сусідами — кримськими татарами. Ескізи й моделі до пам’ятника вже готує знаний генічеський художник та скульптор Володимир Шпак. За його творчим задумом, у композиції будуть присутні не тільки «класичні» кремезні чолов’яги при оселедцях та з шаблями, а й їхні дітлахи — як нагадування про тих, хто продовжив козацький рід у Приазов’ї.
— Прототипи козаків для майбутнього монумента добираю з натури, і цим нітрохи не порушую принципу історичної достовірності. Адже козацькому роду нема переводу. У рідному Генічеську й досі живуть і процвітають нащадки двадцяти з 60 першопоселенців, — відкриває секрет митець. — Єдине, про що шкодую, — так це про неможливість відлити їх у бронзі. Нині цей матеріал надто дорогий — до сорока доларів за кілограм, не рахуючи вартості самого литва. Тож різьбитиму козаків у альмінському камені, який легко піддається обробці, або в мармурі.
Художник і скульптор Володимир Шпак малює все життя, скільки себе пам’ятає, особливо полюбляючи графіку. Але справжньої слави у світі він зажив півтора десятиріччя тому, коли захопився керамікою. Його глазуровані, теракотові чи емальовані образи рибалок, відпочивальників, торговців, танцюристів, простих сільських дядьків справді зачаровують. Вони виконані так, наче автор з любов’ю і по-доброму підсміюється над своїми натурниками, виділяючи й чесноти, й дрібні вади характерів людей з народу. Були часи, коли Володимир Андрійович пропадав у майстерні з ранку до вечора, виліплюючи по чотири-шість фігурок щодня. Він їх і дарував, і продавав за символічною ціною. Тому нині глиняні дітища генічанина розлетілися світом, наче ластівки: одні мешкають у Києві та Москві, другі перебралися до Франції, Німеччини. А серія оригінальних робіт, присвячена побуту й культурі українських євреїв, прописалася у кількох поціновувачів з Ізраїлю.
Та нині, на жаль, кераміку довелося відкласти до кращих часів. Раніше глину кераміст обпалював у власній електричній печі, а зараз кіловати настільки подорожчали, що довести роботу до пуття, ввімкнувши цю піч, до трьохсот гривень коштує. А зі своєю скромною зарплатнею керівника гуртка дизайну на Станції юних техніків такі витрати Володимир Шпак уже не тягне. Ліпити з глини він, звичайно, продовжує, та це вже не те. На сирому матеріалі й фарби тьмяніші, й фігурки тріскаються, щойно підвищиться рівень вологи.
А ще — не до звичного іскрометного гумору зараз художнику: не виникає бажання жартувати над персонажами новітніх часів. Війна — не привід для жартів, навіть втілених у глину. «Те, що зараз відбувається, — велика трагедія для наших народів, і російського, і українського», — сумно каже митець.
Херсонська область.
На знімках: кераміка Володимира Шпака.
Фото з особистого архіву Володимира Шпака.
