Раніше в програмі вітчизняної вищої освіти англійської мови для студентів з вадами слуху не було, їх навіть не приймали до вищих навчальних закладів. Спроби вивчення іноземної мови почалися, коли було відкрито перший вуз для студентів-інвалідів — університет «Україна». Річ у тім, що російська та українська мова жестів не має граматики. А без цього вчити іноземну проблематично. Потрібні спеціальні розробки, методики або адаптація наявних програм, яка враховуватиме психофізичні особливості таких людей.

Саме цим займається старший викладач англійської мови університету «Україна» Вікторія Авер’янова.

Вона звернулася до американського Галаудетського університету (штат Вашингтон), який спеціалізується на навчанні глухих і людей з вадами слуху. Вікторія просила допомогти з методикою викладання іноземної мови для студентів з вадами слуху. Але їй відповіли: таких методик немає, глухих навчати іноземних мов неможливо.

Тепер Авер’янова намагається спростувати це твердження практикою. Суть її методики — навчати не тільки письмової англійської, читання та перекладу, а й англійської мови жестів.

В Україні користуються російською мовою жестів, оскільки української такої немає. Хоча є український алфавіт, який можна показати «на пальцях». І основна проблема полягає в тому, що студенти, які навчалися у спецінтернатах для дітей з порушеннями слуху, вивчали тільки російську і не розуміють української.

— Ми вчимо англійську мову як таку і мову жестів. Для того, щоб студенти могли не тільки читати й писати, а й розмовляти, — каже Вікторія. — Рецептор слуху в цих людей майже відсутній. Його заміняє зір. Глухим або людям з ослабленим слухом важко даються абстрактні поняття. В тому числі й граматичні, ті самі члени речення.

Тому в основі методики Авер’янової — світлофор. Кожен з дитинства знає, які в ньому «вічка» і в якій послідовності вони світяться.

— Цей принцип я перенесла на порядок слів у реченні, — пояснює викладач. — Червоний — підмет, жовтий — присудок, зелений — додаток. У такий спосіб можна вчити будь-яку граматичну тему.

Авер’янова веде урок разом з сурдоперекладачем. Він доносить до слухачів пояснення викладача. Англійські жести показує сама Вікторія.

Наприклад, «я» в нашому варіанті відрізняється від англійського. Говорячи «я», українець прикладає долоню до грудей, а англієць показує мізинець. Собака в нас — прикладаєш руку до нижньої частини обличчя (як намордник). В англійській — ляскіт долонею по стегну (команда «до ноги»). Але є й однакові жести. Так, почісування живота в обох мовах жестів означає мавпу, роги — оленя.

З Америки Вікторії надіслали підручник основних жестів, що їх використовують у спілкуванні англомовні громадяни з проблемами слуху. Адаптувала цей посібник викладачка сама. За ним і вчить своїх студентів.