Олена Івашко.
Миколаїв. Зайшовши ввечері у двір, застала нашого «коменданта» бабу Полю за дуже дивним заняттям. Замість звичних балачок із сусідками, вона уважно читала якісь папери. Зі стосика на столі кожному мешканцеві урочисто вручала аркушик для ознайомлення. Одержала його і я.
Виявилося, це заява, в яку треба вписати ПІБ, номер квартири і додати ксерокопію паспорта. Зміст заяви цитую: «Миколаївському міському голові Чайці В. Д., директору ПП «АНТ» Кравцову В. А. Я, _____, що проживає за адресою_____ , не заперечую проти реконструкції підвального приміщення для розміщення кафе за адресою____». Далі — адреса мого будинку.
Перша думка: навіщо це Чайці знадобився номер мого паспорта? Але поступово доходить: таки і до нас дійшла підвальна капіталізація-приватизація. Наш будинок — у найцентровішій частині міста. У дворі лавки зі столиками, що цілком можуть вважатися самостійними філіями забігайлівок. Вечорами тут розважається народ. Пиво, горілка, наркотики, клей — на будь-який смак. Вхід у двір із двох вулиць через арки, які вже давно і, схоже, назавжди перетворилися на місця загального користування.
Живу я тут з моменту появи будинку, 26 років. Ще в дитинстві чула історію про те, що дім наш побудували на катакомбах. А батько, будівельник, пояснив, що свого часу навіть терміни здачі будинку довелося відсунути саме через складні геологічні умови. Щоб дійти до материкового ґрунту, підвал зробили двоповерховий.
Але повернімося до баби Полі. Я їй пояснюю, що категорично проти влаштування в підвалі будь-яких кафе. Вона ж наполягає на тому, що заяву все одно треба заповнити і написати там про свою відмову. Але, наскільки мені відомо, заяви пишуться з яким-небудь проханням. Ні про відкриття, ні про закриття кафе я нікого не прошу.
Днів через два зустрічаю в дворі молодого чоловіка — мабуть, представника приватного підприємства. Питає: що ви вирішили? Заяви писати не буду, — відповідаю. Довелося вислухати його довжелезну розповідь про те, що підвали передано ПП пару років тому, мешканцям вони не належать, отож і прав ніяких у нас нема.
Виниклі питання я задала головному фахівцеві відділу оренди управління комунальної власності міськвиконкому Тетяні Дмитровій. Виявилося, підвали площею 175 кв. метрів здано в оренду ПП «АНТ» у 2002 році. Тільки не як нежилі приміщення, а як приміщення, призначені для господарських потреб магазину об’єднання «Миколаївкнига» (що на першому поверсі). Але! Відповідно до вимог міського управління архітектури, реконструкція підвалів без згоди усіх, без винятку, мешканців неприпустима.
Увечері в дворі — повний аншлаг. Тема підвалів обговорюється, витіснивши решту. Але питання вже інші. Хтось запропонував поторгуватися. Мовляв, поставмо умови: нехай стояки відремонтують. Хтось пошепки попереджає: раз влада вирішила, значить, так треба. Але в цілому народ зі своєю долею змирився. Хоча, впевнена, заяви не підпишуть.
Уже не знаю, чи зверне міська архітектура увагу на думку мешканців. Але уявити, що буде в разі реконструкції підвалів, знов допоміг батько. Пояснив, що перепланування, в тому числі інженерних комунікацій, може порушити несучі конструкції будинку. Коротше кажучи, сядемо ми всіма своїми п’ятьма поверхами на «кафешку».
