На місці Петра Степановича Купи я образився б! Але він має почуття гумору. І все, що з ним трапляється, сприймає спокійно.
Хто такий Петро Купа Відповідаю: мешканець Кривого Рогу. До пенсії усе життя працював у знаменитому тресті «Криворіжпівнічрудбуд». Був начальником технічного відділу. А його батько колись на Криворіжжі очолював перший в окрузі колгосп-мільйонер. Та й Петро Степанович у свої трохи неповні сімдесят років мав нагоду стати мільйонером. Та не склалося.
Запитаєте, як усміхнулася Купі нагода розжитися купою грошей? Я розповім. Але спершу згадайте, що наша валюта, гривня, недавно здобула власний логотип: прописна літера «г» з двома рисками навпіл — майже як долар, тільки риски горизонтальні. Голова Нацбанку України назвав цей символ гривні «воістину народним», бо його на відкритому конкурсі відібрали з кількох тисяч інших.
А отой логотип запропонував саме криворіжець Петро Купа!
Ось його обгрунтування. Перше: такий графічний знак грунтується на першій літері українського слова «гривня». Друге: дві рисочки впоперек наближають гривню до європейської та світової грошової суті. Третє: знак простий, його спроможна відтворити навіть бабуся на базарі. І четверте: цей знак естетично не гірший за інші! Петро Степанович каже: «Я ще думав, навіщо на всю Україну оголошувати конкурс? Адже все ясно і логічно, як білий день: напиши літеру «г», перетни двома лінієчками — і весь клопіт. Одначе здивувався, коли саме мій знак прийняли!»
А як віддячили Петрові Степановичу за ідею?
Він сміється: «А майже ніяк. Привітали з Нацбанку. А потім приїхали до мене на інкасаторському «броньовичку», щоб я, громадянин України Купа П. С., з одного боку, та Нацбанк України в особі заступника його голови Кротюка В. Л., з другого, підписали угоду. За якою я безкорисливо передаю державі свою інтелектуальну власність. Питаю: а чому моє прізвище в угоді під другим номером? Популярно пояснили: відзначили ще й художника, який доводив до кондиції мій знак. Як саме він мене «удосконалив», не збагну. Та Бог з ним. Згодом ще приїжджали на «броньовику». Привезли в подарунок срібну ювілейну монету «10-річчя Національного банку України». Оце й усе.
Петро Купа справді не образився. Не звикати йому! Якось надсилав у Верховну Раду на конкурс власний текст українського гімну. «Обнімімось та згадаймо козацькую славу, розум, злагода і праця будують державу»...
— Мені телефонували, хвалили. Казали, ладні «прийняти за основу». Але Президент подав свій варіант, а тому звиняйте...
Він і не переймається, як справжній філософ та оптиміст. А в конкурсах перемагав не раз. Скажімо, в конкурсі на кращий гумористичний вірш у місцевій газеті. Петро Степанович тоді просто відгукнувся віршем на вчинок свого кума Івана. Кум, настилаючи тротуари, навіки вкарбував в асфальт своє ім’я —»ВАНЯ». То Петро Купа по-дружньому й написав: «Ну що ж, тепер хоч хтось та плюне на твоє ім’я, Іване, і геть усі штурхатимуть його ногами». Ясно, що премії за цього вірша Петро Степанович не отримав, лише диплом. А пляшку кумові Івану ставити довелося.
Кривий Ріг
Дніпропетровської області.
