Цей день не має документального підтвердження конкретного акта заснування, проте його було обрано самими повстанцями як знакову дату, що поєднала історичну тяглість боротьби українського народу — від козацтва до визвольних змагань ХХ століття. У 1947 році Президія Української Головної Визвольної Ради ухвалила постанову «Про визнання дня 14 жовтня 1942 року Днем повстання Української повстанської армії та про встановлення цього дня святковим днем УПА». В документі зазначалося, що саме в жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, які дали початок Українській повстанській армії. На той час дата 14 жовтня збігалася зі святом Покрови Пресвятої Богородиці — традиційної покровительки українського воїнства.

УПА не виникла раптово. Її формування стало логічним продовженням діяльності Організації українських націоналістів (ОУН) та інших підпільних рухів. Напередодні Другої світової війни на Західній Україні вже діяли збройні групи самооборони, що протистояли польській владі. З початком війни ці осередки самоорганізувалися в повстанські загони, які згодом стали основою для УПА.

У квітні 1942 року керівництво ОУН ухвалило рішення про створення власних збройних сил. Уже восени на Волині та Поліссі почали діяти перші відділи, які вели боротьбу проти окупантів — спочатку німецьких, а згодом і радянських. Головним завданням УПА було захистити українське населення від будь-яких зовнішніх загроз і створити умови для відновлення незалежної держави.

Українська повстанська армія формувалася як військово-політична сила, що поєднувала збройну боротьбу, пропаганду та підпільне управління. Її діяльність охоплювала Волинь, Галичину, Карпати, Поділля, а також частково території сучасних білорусі та Польщі, де проживало українське населення.

У роки Другої світової УПА боролася проти німецької окупаційної влади, а після повернення радянських військ — проти радянського режиму, який встановлював тоталітарний контроль. Повстанці виступали проти депортацій, репресій і насильницької колективізації. Вони підтримували тісні зв’язки з місцевим населенням, яке забезпечувало армію продовольством, зв’язковими й медичною допомогою.

За різними оцінками, через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб. У боротьбі проти радянської влади було створено розгалужену мережу підпільних структур — від розвідки до друкарень. Попри жорстокі репресії армія діяла до початку 1950-х років. У 1949-му командування оголосило про перехід збройних підрозділів у глибоке підпілля, але боротьба тривала ще кілька років.

Протягом радянського періоду пам’ять про УПА свідомо замовчувалася або перекручувалася. Її учасників таврували як «бандитів» і «зрадників», хоча фактично вони були борцями за самостійну Україну.

Лише після проголошення незалежності в 1991 році почалося поступове відновлення історичної справедливості. Сьогодні учасників УПА офіційно визнають борцями за незалежність України, а в багатьох містах зведено присвячені їм пам’ятники, відкрито музеї, проводяться наукові конференції та урочисті заходи.

УПА як символ боротьби під час повномасштабного вторгнення

Сьогодні, коли Україна знову бореться проти агресора, спадщина УПА набуває нового змісту. Повстанська армія — це не лише історичний феномен, а й потужний моральний орієнтир для сучасних захисників. Бійці Збройних Сил України, Національної гвардії, Територіальної оборони продовжують справу своїх попередників. Як і УПА, вони воюють не за імперські амбіції, а за свободу, землю та гідність народу. Ідеї самопожертви, стійкості та віри в перемогу, які несли повстанці, сьогодні відлунюють у кожному підрозділі, що боронить Україну від російської агресії. УПА стала символом боротьби за незалежність у найтяжчі часи, коли ворог здавався непереможним. Так само нині українські воїни демонструють незламність, притаманну своїм попередникам. Символіка червоно-чорного прапора, гасло «Слава Україні! — Героям слава!» і пісні повстанців сьогодні звучать поруч із сучасними військовими піснями на фронті.

Пам’ять про УПА є не лише історичною, а й моральною опорою для суспільства. Вона нагадує, що українська свобода завжди здобувалася ціною боротьби, а перемога можлива лише за умови єдності народу. В часи війни це усвідомлення має особливу вагу: воно зміцнює віру в себе, у своїх воїнів і в майбутнє держави.

14 жовтня — це не просто сторінка історії. Це день, який символізує тяглість української визвольної боротьби. Від козаків і повстанців — до сучасних захисників на фронті. Це день пам’яті, гордості й подяки всім, хто виборював і продовжує виборювати незалежність України.

Пресслужба Апарату Верховної Ради України.