Прочитала публікацію «Несолодке буття», вміщену в «Лікарняному листку». (У статті йшлося про досягнення вітчизняного виробника інсуліну київського заводу «Індар». — Ред.). Читаю уважно все, що стосується цукрового діабету, бо я — мати дитини, яка п’ятнадцятий рік хворіє на діабет. Захотілося дещо «підправити» в цій розповіді про «історію хвороби», інформацію для якої вам надали високопоставлені люди. Вони розповіли, як має бути, а я — як є насправді.
Неправда, що всіх хворих безплатно забезпечать інсуліном. Наша сім’я вже шостий рік купує інсулін фірми «Ново Нордікс» (Данія) за власні кошти. Чому? Бо нашого сина лікар під письмову розписку попередив, що він буде отримувати київський інсулін. Я бачила, що робилося з сином, коли він щомісяця отримував інсулін, який був у наявності в лікарні, а не той, що треба. Тому не могла не піти ще на один експеримент. Я знаю, як переводять на інший інсулін і цьому передує встановлення нової дози. А сина просто попередили, що з наступного місяця він отримуватиме інший препарат.
Із публікації дізналася, що, як з’ясовується, бюджет повинен відшкодувати наші витрати (всі оригінали чеків маємо). І вірю, і не вірю цьому.
Є ще одна проблема. Лікар виписує рецепт на безкоштовний інсулін лише на місяць, якщо вмовити — на два. Ми живемо у великому місті. Для отримання рецепта потрібно згаяти день-два, щоб вистояти черги, обійти кабінети, вислухати всі «побажання». Невже вже цукровий діабет лікується, що мужі від галузі здоров’я бояться дати зайву дозу інсуліну?
Наша держава не зацікавлена в здорових і щасливих громадянах. Їй вкрай потрібно, щоб діабетика щомісяця численна група причетних людей до цієї проблеми товкла, била по голові словами, що він хворий. І тому ми купуємо ліки сину. З цієї причини син відмовився від ІІ групи інвалідності, а ще приховує свою хворобу на роботі. Він хоче жити, як усі.
Неправда, що всім підходять інсуліни заводу «Індар». Я знаю приклади, коли вживання київського інсуліну призвело майже до повної втрати зору. Я не заперечую досягнень вітчизняного виробника. Але ж не нав’язуйте всім те, що комусь не підходить. Краще досліджуйте такі випадки (не за рахунок батьків!)
Спасибі вам за публікацію «Несолодке життя». В ній я знайшла для себе дещо нове, а саме: без згоди пацієнта не можна проводити терапевтичну заміну препарату, про обов’язкове забезпечення вітчизняним препаратом безплатно і про можливість відшкодування витрат під час індивідуальної закупівлі інсуліну. Спробую тепер відновити нарешті права мого сина.
Прошу вас не вказувати мого прізвища, щоб не нашкодити сину. Він уже двічі втрачав роботу через свою недугу. Вважаю значним досягненням нашої сім’ї, що він живе повноціннішим життям, не вважає себе хворим. Захворів школярем у тринадцять з половиною років. Проте успішно закінчив школу, коледж, університет, працює і не комплексує. Щоб усе це мати, нам довелося пережити багато, витримати не одну війну з інструкціями і чиновниками. А ще з громадською думкою і з самим собою. Ні, ми не зневірилися, не тримаємо зла. Ми раді, що витримали, що не зламалися.
С. Д.
 Миколаївська область.