Кожен, кому довелося пройти нелегке життя і чиї літа, як то кажуть, уже на осінь повернули, з вдячністю згадує вчителів, які у важкі повоєнні роки намагалися вивести в люди голодних і босих дітей. Добре пам’ятаю своїх наставників, котрі терпляче навчали нас, сільських підлітків-переростків у Білокоровицькій середній школі. Дарма, що п’ятдесят літ минуло відтоді, як її закінчив.
Нас розуму тоді навчали здебільшого фронтовики та інваліди війни. З теплом і любов’ю згадую керівника нашого 8-А класу — капітана-хіміка Радянської Армії, випускницю Дніпропетровського університету Надію Григорівну Трохименко. Це був педагог від Бога — лагідна, як матуся, вимоглива і терпляча. Вона не поспішала ставити двійки за незнання теми, а неквапно роз’яснювала і повторювала, допоки ми не засвоювали матеріал. Вчителька ніколи в класі не користувалася книжкою. Тож поступово всі опанували нелегкий предмет і мали добрі та відмінні оцінки. Далося все це Надії Григорівні нелегко, адже у неї була покалічена рука і протез на нозі. Всі ми любили її і намагалися хоча б на 8 Березня зробити скромний подарунок, на що вона казала: «Краще привітайте своїх мам».
Не без її допомоги організували в класі художню самодіяльність, в навколишніх населених пунктах ставили п’єси, співали, декламували вірші. Виручені кошти здавали до фонду школи, з допомогою якого потім купували одяг і взуття сиротам та дітям з бідних сімей. Влітку і восени старшокласники нарівні з дорослими працювали в полі та на фермах, що також сприяло наповненню шкільного фонду.
Добрим словом хотів би згадати завуча, інваліда війни Бориса Мойсейовича Кесельмана, який бездоганно знав українську мову й літературу і від нас цього самого вимагав. Не забуду історика, директора школи, фронтовика Михайла Івановича Шищука, його побратима по Великій Вітчизняній Олександра Олександровича Рученка, що навчав нас німецької мови. Його розповіді про великих німецьких поетів, композиторів і музикантів колишні учні й донині пам’ятають.
Знання, здобуті в ті важкі роки, допомогли згодом багатьом випускникам Білокоровицької середньої школи стати педагогами, інженерами, юристами, медиками, агрономами, економістами, військовими спеціалістами. Дехто з них, як мій друг, інженер-поліграфіст Володимир Шадура, й досі працює. Тож і виходить, як у пісні: не старіють душею ветерани.
Володимир СКИДАН, ветеран праці, учасник війни, економіст.