У  чернівецькому палаці «Академічний» відбувся авторський вечір українського поета й перекладача Мойсея Фішбейна, котрий довго проживав за кордоном, а нині працює і мешкає в Україні. Після завершення вечора п. Мойсей дав інтерв’ю «Голосу України».
— Вас змусили виїхати з України 1979 року. Мені розповідав один дисидент, що людина, яка керувала його висилкою, ще недавно обіймала керівні посади в силових структурах. Щось подібне було й з вашими «кураторами»? У вас це викликає якісь почуття?
— Коли по багатьох роках вимушених закордонних мандрів я приїхав в Україну, то знайшов колишнього майора КДБ, який займався мною. Він не обіймав керівних посад, вийшов у відставку підполковником. Я призначив йому зустріч. Півгодини ми ходили Хрещатиком, розмовляли. І я зрозумів: для мене це було життя, а для нього — просто робота. Сьогодні я не маю жодних почуттів до цієї особи. Я повернувся не до тих людей, а до України.
— Більшу частину життя ви прожили не на Буковині. І все-таки постійно повертаєтеся сюди. Що для вас Чернівці?
— Для мене є три міста: Чернівці, Київ, Єрусалим. Що для мене Чернівці? Це моє народження, моє дитинство, моє перше кохання, це найкращі роки мого життя... Я народився тут, на розі вулиць Кривоноса та Першотравневої. Коли мене випхали з країни, десять років снився один і той самий сон: я підходжу до свого рідного будинку з різних боків. З того боку... з того... з того... І там, уві сні, я розумів, що це неможливо, що цього не буде ніколи — до смерті, до могили, до труни. Прокидався, і в мене калатало серце. Цей сон припинився лише тоді, коли я вперше приїхав до України. Мене пам’ятає тут кожен камінчик, бруківка чернівецька мене пам’ятає. Мені хочеться взяти це місто на долоню і голубити його.
— Ви довго жили на Заході. Кажуть, між нами й «ними» велика різниця. Які відмінності між менталітетом європейця і українця?
— Європейського менталітету нема. Є німецький, французький, італійський тощо. Нема європейської культури. Є німецька, французька, італійська тощо. Можу вам сказати одне: менталітет німецького обивателя — це страшна річ. Мені дорожчі будь-який наш алкаш чи бомж, аніж німецький обиватель. Я беру на себе право твердити, що культурна ситуація в Німеччині дуже погана. Пересічні німці не знають своєї культури, літератури, видатної колись німецької філософії. Якщо запитаєте німецького обивателя, кого він знає з німецьких письменників, він може знизати плечима і відповісти: «Нікого». І тому я не хочу, щоб у нас в Україні була така культурна ситуація, як у Німеччині. Адже в нас кожен може назвати бодай Шевченка, Лесю Українку, Франка. А в Німеччині навіть Гете не всі назвуть.
— Тим часом європейці ставляться до України, як до чужої за світоглядом і політичною культурою країни. Як це можна змінити?
— На мою думку, ситуація може змінитися, якщо президентом стане Віктор Андрійович Ющенко. Коли він стане президентом, ви побачите, як зміниться ставлення до України. Не можна йти у двох напрямах: розмовляти із Заходом, а оглядатися на Схід і навпаки. «Я не дволикий, — сказав Янус. — Я багатовекторний».
— Які сучасні українські літератори, літературні журнали подобаються вам?
— Я вже 25 років друкуюся в журналі «Сучасність». Я однолюб. Почав друкуватися ще тоді, коли «Сучасність» редаґував видатний учений світового рівня — Юрій Шевельов. Либонь, тепер «Сучасність» — найкращий журнал в Україні. Хоча я друкуюся і в інших журналах — «Дніпро», «Всесвіт», «ПіК». У травні в «Сучасності» вийшла добірка моїх поезій, у «Всесвіті» має вийти величезна публікація — «Австрійська поезія в перекладах Мойсея Фішбейна». Хто мені подобається із сучасних українських поетів? Ігор Римарук. Нещодавно ми поховали Миколу Степановича Вінграновського. Це був великий український поет. Настільки український, що часто не перекладуваний іншими мовами.
— Що робить людину поетом?
— Бог. Бог дає людині бути поетом.
— Якось Євген Євтушенко написав: «Поэт в России больше, чем поэт». Як би ви прокоментували цей вислів?
— Мені нецікаво коментувати Євтушенка. Нехай у Чернівцях це робить тутешній євтушенколюб пан Цидельковський. Але якщо вже запитали, то відповім: для мене не може бути нічого більше, ніж український поет. Україна — це той край, де в сільських хатах висів портрет не царя й навіть не гетьмана, а поета Шевченка.
— Що найбільше вас зачіпає в Україні? Маю на увазі не політичні зауваження, а побутові спостереження звичайного громадянина.
— У сучасній Україні проблеми політичні й проблеми свідомості взаємопов’язані. Що мене зачіпає? Коли йду головною вулицею моєї столиці — Хрещатиком, то почуваю себе як на окупованій території. Я не чую рідної мови. Української мови. Я не чую її на головній вулиці української столиці. Україна має бути українською Україною. Як італійська Італія, французька Франція, німецька Німеччина. Тільки тоді в Україні буде добре всім — насамперед українцям, а відтак і всім іншим, в Україні сущим — росіянам, євреям, молдаванам, полякам, кримським татарам... Я вірю: Україна буде блискучою європейською державою. Так хоче Бог. Треба, щоб захотіли всі ми. Всі.