Миргородський арматурний завод, що спеціалізується на виробництві запірної арматури, після втрати союзного даху пережив не найкращі часи. Часто змінювалися назви. Власники підприємства гралися директорським кріслом, ніби малі діти новою іграшкою. Наспіх засвоєних модних слів з ринкової лексики на кшталт «менеджмент», «маркетинг», «ноу-хау» та їм подібних виявилося замало для ефективного господарювання. Безоглядні сподівання нашвидкуруч перевдягнених у бізнесменів торбохватів на ринок, який буцімто сам собою усе розставить на свої місця, не виправдалися.
Підприємство хиріло, аж поки контрольний пакет акцій не придбало дніпропетровське ЗАТ «Промарматура». За дорогим чужоземним обладнанням не ганялися. У Маріуполі замовили сучасний кисневий конвертор. Скористалися досвідом металургів запорізької «Дніпроспецсталі» і тепер мають власні жаротривкі марки сталі, що не поступаються і «забугрянським» аналогам. Від того змінилися і якісні характеристики запірної арматури та іншої продукції, яку виробляють у цехах миргородського тепер ВАТ «Армапром».
— Тільки не подумайте, що все робилося так просто, —застерігає від захоплення заступник голови правління ЗАТ Віталій Пилипенко. — Спочатку наші хлопці ходили біля нового конвертора, як ото кіт довкола гарячої каші. Професію сталевара освоїв уродженець приміського села Попівки Анатолій Чалий. Тямковиті Петро Клінтухов, Геннадій Дерій, Володимир Гришко, Олександр Іштриков та Валерій Любарський швидко опанували нову для курортного Миргорода професію підручного сталевара і тепер вправно видають конкурентоспроможну продукцію, яка має попит не лише на своєму заводі, а й на суміжних підприємствах України.
Що, скажете, від того змінилося? Та хоч би те, що раніше кадрові робітники не знали, до чого докласти руки, а нині голова правління ВАТ «Армапром» Сергій Похилько (на знімку) запрошує на роботу кваліфікованих токарів, фрезерувальників, спеціалістів інших металообробних професій. Хіба цього мало?
