Пакистанець завоював довіру жителів Малої Лепетихи без магії
Кілька місяців тому у херсонській глибинці сталася тиха сенсація: сільським головою Малої Лепетихи місцевий електорат обрав... пуштуна, донедавна громадянина Пакистану! Відтепер для сільського голови Гохара Алі-Шаха Україна — не «заграниця», а друга батьківщина.
Село Мала Лепетиха, що кілометрів за сім від райцентру Велика Лепетиха, чимале — 534 двори і майже 2400 мешканців. На дверях сільради — оголошення: всі довідки видають лише після проходження флюорографії. «Таке міг написати тільки медик», — промайнуло в думках.
— За професією я — лікар, — посміхається господар кабінету. — Закінчив Запорізький медичний університет, працював головним лікарем Малолепетиської амбулаторії. Як потрапив сюди? Чотири роки тому за сімейними обставинами: моя дружина з цього села. Можна вважати, що з Україною мене з’єднало кохання.
— А чому розпрощалися з улюбленою професією?
— Нинішня посада не заважає мені залишатися лікарем. Закон дозволяє. Із задоволенням узяв півставки лікаря в сільській амбулаторії. Працюю по вихідних, після роботи... Розумієте, в сільській глибинці не так просто відмовитися від медичної практики: люди постійно звертаються, просять допомогти. Це мій професійний обов’язок.
Присягу посадової особи місцевого самоврядування Гохар Хазратович склав у залі засідань Малолепетиської сільради. Українською мовою. Ніч не спав, а текст вивчив. Тепер ось уже сесії сільради намагається вести виключно українською.
Але мовна проблема, мабуть, найлегша з тих, які навалилися на новообраного голову. Два роки Мала Лепетиха без води, возять її пожежними машинами, набирають із копанок! Ця проблема не давала спокою Гохару ще коли він був сільським лікарем, а тепер і поготів. Обійшов село, вивчив особливості місцевості, порадився із спеціалістами і ... намалював карту-схему будівництва трубопровідної мережі для подачі питної води до кожної сільської садиби!
— Нам потрібен спонсор, який не пошкодував би 100 тисяч на водопостачання села. Якби такий знайшовся, я вивів би все село молитися за його здоров’я. Я не погоджуюся з вашими фахівцями, котрі стверджують, начебто комунальне господарство — збиткова справа. Я доведу, що це вигідно. Мій план передбачає цілодобову подачу води із розрахунку 400 літрів на кожного мешканця. Обов’язково встановимо лічильники, тарифи також будуть різними: для пиття, для поливу — з урахуванням норм, які затвердить сесія сільради.
А ще Гохар планує відновити вуличне освітлення, відремонтувати Будинок культури, дитячий садок, налагодити підвезення дітей із сусідньої Дмитрівки до школи, впроваджувати програму комп’ютеризації.
Гохар Алі-Шах вважає себе найщасливішою людиною.
— У мене є кохана дружина і двоє чудових синів — Імран і Фавад. До речі, вони розмовляють українською, російською, урду, володіють пуштунським наріччям, — каже мій співрозмовник. — Я хочу жити тільки у Малій Лепетисі. Або в Пакистані. А коли мені важко, молюся: дай, Боже, здоров’я всім людям. Дай, Боже, розуму Верховній Раді. Дай, Боже, щоб не було зла навколо. Дай, Боже, щоб усе було за Конституцією.