Столичні театрали добре пам’ятають: нинішній сезон у театрі імені Франка розпочався зі стрілянини. Це було у виставі «Квітка Будяк» (п’єса Наталі Ворожбит, постановка Станіслава Мойсеєва). У фіналі тієї постановки лунали два постріли: сценічний герой, якийсь український олігарх, якого грав Богдан Бенюк, за великі гроші купив собі смерть, щоб одержати вигідну страховку. Здавалося б — це всього лише сценічна метафора. Але через кілька місяців на Майдані, неподалік театру, звучали вже справжні постріли, і багатьом з нас здалося, що «франківці» у певному сенсі «передбачили революцію». Може, так воно і було. Але ось у театрі — нова прем’єра, остання в нинішньому сезоні — і у фіналі вистави знову стріляють! Що нам пророкують ці постріли?

Отже, 28 квітня, уперше в історії театру імені Франка на його сцені буде зіграна п’єса класика російської літератури Льва Толстого «Живий труп». Постановник і автор сценічної версії — Роман Мархоліа, один із найцікавіших українських режисерів. У головних ролях — Наталя Сумська, Олексій Богданович, Остап Ступка, Тетяна Міхіна, Анжеліка Савченко, Олександр Задніпровський, Олег Стальчук.

В основі п’єси — реальні московські кримінальні події кінця XІX століття. Твір написано в 1900 році, але при житті автора не публікувався і не ставився. Толстой підкреслював, що його можна оприлюднити тільки після його смерті. Хоча, за нинішніми мірками, начебто й немає там нічого надзвичайного: Федя Протасов, одружений чоловік, закохується в циганку Машу. Федя — інтелігентна, розумна людина, мучиться від свого м’якосердя й бездіяльності, шукає сенс життя. І, звичайно, не знаходить. Він ховається за примарними амбіціями й шкідливими звичками (п’є, простіше кажучи). Але і це не рятує. І Федя вирішив звільнити світ від себе. А оскільки сил на справжній вчинок не вистачає, пан Протасов інсценує власну смерть. Тобто постріл ніби і несправжній, але все це тривожно.

Режисер Роман Мархоліа під час роботи над виставою казав: «Про що «Живий труп» Толстого? Назва звучить сучасно... Як постріл. Ніби п’єса написана авангардистом. Детективний сюжет: злочин, кохання, обман. Майже фарс. Але в результаті — втрата. Сьогодні як ніколи хочеться краси і гармонії. Загубленої... Ходжу вулицями Києва — міста прекрасного, ніжного, вигадливого модерну... А поруч димні тіні Майдану. Тривога розлита в повітрі... Працюю у злагоді. Актори вибухові й стильні. Обличчя гарні, чуттєві. Іноді хочеться притримати. Живу в маленькому театральному готелі між Інститутською вулицею й Хрещатиком. За спиною Будинок з химерами — попереду багаття Революції.

Про що ставлю виставу? Про втрачений рай... Про прекрасне життя, яке не прожив... Про безглузді обіцянки й випадкових попутників, про красу, що вислизає. Про те, що все налагодиться. І піде. Хвилюватися не варто. Треба просто терпіти й вірити».

У головних ролях — Олексій Богданович (Федя Протасов), Тетяна Міхіна (циганка Маша).

Фото надане театром.