Кілька днів тому Кабінет Міністрів України удостоїв ВАТ «Харківський електротехнічний завод «Трансзв’язок» Почесної грамоти з врученням Пам’ятного знака. Як сказано у відповідному адресі, «... за вагомий внесок у розвиток технічної бази залізничного транспорту, організацію виготовлення високоякісної апаратури для забезпечення безпеки швидкісного руху і на честь 75-річчя з дня утворення підприємства». Нагорода, можливо, і не найвища, але важливо інше: вона знайшла саме тих героїв, котрі без зайвого пафосу не один рік сумлінно і наполегливо робили свою справу, хоча навколо тільки й говорили про кризу, зруйновані економічні зв’язки та втрачені можливості.

...Коли останнім часом буваю на харківських підприємствах, нерідко ловлю себе на думці: ідеальні декорації для зйомок трилера: залишені цехи, застаріле обладнання, повибивані вікна... Але коли опинився за прохідною ВАТ «Харківський електромеханічний завод «Трансзв’язок», загубленого в нетрах занедбаних будівель, перше, що спало на думку, була фраза з популярного шлягера: і який багатій тут дива творить? Мільйона червоних троянд, щоправда, вже не було, не сезон. Але решта на загальному похмурому тлі здавалася справді оазисом у пустелі загального сум’яття. Проте скринька, виявляється, відчиняється просто: голова правління ВАТ «Трансзв’язок» Микола Дмитрович Чаговець — колишній моряк, підводник. Без флотського порядку і корабельної дисципліни життя, судячи з усього, не уявляє.

Років п’ятнадцять тому його, вже досвідченого директора, на це підприємство привели мало не під конвоєм. Відбивався до останнього, поки не опинився на килимі в міністра: ти мене що — не поважаєш?! Не поважати міністра на той час було не можна. В міськкомі, щоправда, пожаліли: хоч знаєш, куди йдеш? Перше місце в місті за кількістю анонімок.

Минуло кілька років, і відстале підприємство стало... флагманом галузі. Серед 15 таких підприємств Союзу харківський завод «Трансзв’язок» впевнено підтверджував імідж найнадійнішого партнера, що випускає найякіснішу продукцію. Міцніла матеріальна, соціальна база. Номенклатура виробів досягла шести десятків. Географія постачань — 38 країн світу. Хто міг подумати, що невдовзі доведеться ламати голову над тим, як виживати, а не освоювати нові види товарів і ринки їхнього збуту.

— Безумовно, українська держава має бути — така воля народу, — каже Микола Чаговець. — Але й «розлучення» колишніх республік, напевно, мало бути іншим. Адже ми не просто відгородилися один від одного кордонами, ми зруйнували ті економічні підвалини, без яких немислиме існування жодної сучасної держави.

Акціонерне товариство «Трансзв’язок» протягом багатьох десятиліть спеціалізувалося на створенні автоматики, телемеханіки і радіозв’язку для залізниць і метрополітенів. А також на розробках технологічного зв’язку для газової і нафтової промисловості. Майже вся номенклатура виробів, що регулюють рух і швидкість потягів, екстрене гальмування, а також забезпечують на залізниці всі види зв’язку — не така вже й проста техніка, як може здатися на перший погляд. А якісне, надійне її виготовлення дало можливість харківським приладам бути затребуваними не тільки на нескінченних залізницях однієї шостої частини суші, а й, як уже говорилося, і в десятках інших країн.

— Прикро, що за роки безладдя ми відстали в розвитку, — бідкається М. Чаговець. — Одні лише дискусії, одні розмови про ринкові відносини, причому кожен оратор інтерпретує їх на свій розсуд. На чолі всього стоять політика, особисті погляди і симпатії політичних діячів, у той час як суспільна надбудова завжди була продовженням економічних інтересів держав і незмінно їх виявляла.

Незважаючи на те, що в дружній до нас Російській Федерації стосовно України на державному рівні діє неписаний закон «душити все українське», АТ «Трансзв’язок» змогло зберегти партнерські відносини і з російською наукою, і зі своїми суміжниками, споживачами устаткування, що випускається. Та й росіяни тепер визнають, що харківська апаратура краща за вітчизняну.

Безсумнівно, треба віддати належне голові правління ВАТ «Харківський електротехнічний завод «Трансзв’язок» Миколі Чаговцю, який зумів не тільки створити, а й зберегти в останнє десятиліття дієздатний колектив, ефективне підприємство, перебороти всі прикордонні і митні бар’єри, щоб виробництво не позбавити науки, щоб економічні відносини превалювали над політичними амбіціями. Саме завдяки цій обставині харківський завод «Трансзв’язок» випускає сьогодні устаткування вже п’ятого покоління, що є останнім досягненням у цій галузі техніки.

Певна річ, коли було прийнято ідею створення швидкісного залізничного руху в Україні, колектив підприємства зітхнув з полегшенням. З’явилася справжня робота. Спочатку в стислий термін було виконано замовлення на устаткування новими приладами ділянки дороги між Києвом і Харковом, потім сучасними засобами комунікацій було оснащено дніпропетровський напрямок, нині триває робота на львівському. Завдяки цьому оновлені сталеві магістралі країни на довгі роки збережуть швидкість, надійність і безпеку комфортного залізничного транспорту.

— Ми за нагородами не женемося, — каже Микола Дмитрович на прощання, — розвивалася б держава. Прикро: такий науковий, промисловий потенціал, і все це... нікому не потрібно.

Харків.