Надворі осінь. І ми з ностальгією згадуємо про літній відпочинок. У Славка і його дружини Лілі ці спогади болісні. Замість того, щоб купатися в морі й загоряти, молода жінка разом з лікарями судацької міської лікарні рятувала життя чоловікові.
Дайте таблеток від виразки
— Ми сиділи увечері в нічному клубі, пили вино. Раптом Славко позеленів і схопився за живіт. Зі словами «Ой, мене, здається, тут отруїли» чкурнув до туалету, — згадує моя співрозмовниця.
Наступного дня «отруєння» тривало. Таке в Криму трапляється практично з кожним, тому Ліля особливо не тривожиться за коханого. А Славко лежить і ні в чому не зізнається. Поліпшення не настає. Хлопець кілька разів непритомніє. І зрештою зізнається, що в нього, мабуть, відкрилася виразка. Мовляв, ходи до аптеки, купи таблеток від виразки. Раніше в чоловіка не було таких нападів, і Ліля навіть і гадки не мала про його хворобу.
Аптекарка була вкрай здивована проханням дати пігулки від виразки і порадила терміново везти чоловіка до лікарні. Але Славко категорично відмовився від госпіталізації. Йому ставало дедалі гірше. І Ліля все-таки вирішила завезти чоловіка до лікарні.
Щоб хворіти в Криму, потрібна машина
Слава Богу, господар будинку, де кияни наймали кімнату, її мав. Доставили Славка до судацької міської лікарні. До приймальної палати збіглися практично всі фахівці цього медзакладуу. Подивившись на пацієнта, лікарі відверто сказали Лілі, мовляв, звичайно, можете спробувати відвезти його до Києва, але, якщо чесно, дивно, як ви чоловіка сюди взагалі довезли... Стан хворого місцеві ескулапи оцінили як вкрай тяжкий і відразу попередили, що для порятунку Славка знадобиться багато грошей. Йому треба колоти дорогі препарати крові.
Поклали пацієнта на залізні ноші, і дружина разом із лікарем потягли його на другий поверх, у хірургію. Зробили аналіз крові. За словами Лілі, коли в паніці забігав лаборант, вона зрозуміла, що все дуже погано. Гемоглобін був 44 при життєвих показниках щонайменше 60. Почали терміново телефонувати на місцеву станцію переливання крові. Там відповіли, що кров є, але вона не перевірена, бо до Сімферополя не поїхала машина.
— Лікарі сказали — йдіть по плазму. За перший день госпіталізації чоловіка я витратила 1200 гривень, — розповідає Ліля. — Добре, що мала гроші. В аптеці я скупила всі крапельниці, системи... Славкові почали колоти альбумін, але гемоглобін не піднімався. Потрібна була р-маса.
Де її взяти? Лілі порадили з’їздити до Феодосії чи Старого Криму. З’їздити, як то кажуть, на удачу. Зателефонувати на станцію переливання крові у Феодосії з місцевої лікарні виявилося неможливо — «вісімка» у них не набиралася. Ліля запропонувала подзвонити по мобільному, але з’ясувалося, що лікарі не знають номера телефону. Більш того, цього номера не знали навіть колеги на судацькій станції переливання крові. Ліля бере засвідчену вимогу на літр крові, термоси-холодильники для транспортування і їде на таксі до Феодосії.
Виявилося, що феодосійська станція переливання крові на ремонті, там від’єднано телефони (зазначимо, що Славка рятували в середині серпня — у розпалі курортного сезону). Лілі видають усе, що було на даний момент у запасі, — 700 млг р-маси.
Наступного дня Лілі виписують новий рецепт — альбумін, плазма, р-маса. Вона знову бере два термоси-холодильники, сідає в маршрутку і їде по кров, але вже до Сімферополя. Платить благодійний внесок: літр крові коштує для неї 75 грн.
— Ці гроші я віддала, зовсім не вагаючись. Я розумію, щоб узагалі була кров, донорам треба платити.
«Офіціанте! Рахунок!»
Ліля везе дорогоцінний вантаж у спекоту, обклавши його льодом, знову в маршрутці. Всього шість пляшечок із кров’ю, зданою різними людьми, у кожного з яких — свої антитіла. Славкоі вводять нову порцію р-маси. Він починає судомно дихати, заводити очі, його тягне на сон. У хворого — вочевидь посттрансфузійний шок. Як пояснив лікар, це відбувається через велику кількість антитіл. Щоб цього уникнути, необхідно вводити відмиті еритроцити. Для очищення р-маси її треба «прогнати» на спеціальній центрифузі. Спеціально заради Славка в суботу викликали лаборантку зі станції переливання крові, і вона відмивала еритроцити.
Під час чергового переливання крові Славко починає впадати в коматозний стан. Його переносять у реанімацію, до сусідньої палати. Щоб збити температуру, пацієнтові вводять димедрол з анальгіном. Хворий марить.
— Він розплющив очі, непритомним поглядом обвів людей у білих халатах, що схилилися над ним, і гукнув: «Усе. Дякую. Офіціанте, рахунок, будь ласка!».
Моя співрозмовниця розповідає цей епізод з усмішкою, а тоді всім було не до сміху. З коматозного стану Славка виводили цілу ніч. Лікарі й медсестри постійно були біля нього. Врятували...
Виразка зарубцювалася. Вона була розміром 3 мм, але на судині. Лікарі називають таке запалення агресивним. У лікарні не було фонендоскопа. І подивитися на Славкову виразку викликали фонендоскопіста із Сімферополя. Рентген теж привезли. Машина швидкої — одна на весь Судак...
Лікарів треба годувати
Коли тривала боротьба за життя Славка, до лікарні привезли хворого з менінгітом, який також впадав у кому, і реаніматолог розривався між двома тяжкохворими. Згодом лікарям довелося рятувати життя молодикові, якого доставили з ножовим пораненням. Родичка потерпілого ридала під операційною.
— Я не стрималася, насварилася на неї, — пригадує Ліля. — Чого голосиш? — запитую. А вона у відповідь: що робити? Що, що? Годувати лікарів! Вони он з операційної по кілька годин не виходять... І послала цю реву по пельмені.