Після однієї із вистав луцького театру-студії «ГаРмИдЕр» його режисер Руслана Порицька підійшла до хлопчика, якого запримітила ще у залі. «Як ти потрапив сюди? Часом не загубився?» — «Та ні, — відповів хлопчина, — ми з мамою у вас уже п’ятий раз».

Театральні дійства у виконанні цього самобутнього колективу насправді ніби наділені якоюсь доцентровою силою, що притягує до них кожного, хто бодай раз побував на виставах «ГаРмИдЕру». За десять років існування цього театру-студії у нього сформувалась своя стала глядацька аудиторія. Причина успіху режисера і акторів театру, серед яких немає професіоналів, насамперед, у нестандартному сприйнятті класичної і сучасної драматургії.

У репертуарі «ГаРмИдЕру» нині шістнадцять вистав, серед яких є і вітчизняна та світова класика, і п’єси сучасних авторів. Однак серед них немає, як кажуть, заїжджених. Скажімо, із п’єс Лесі Українки у театрі вибрали драму «На полі крові» — мало відому українському, а тим паче волинському глядачеві. 2013-го, що був визначений ЮНЕСКО роком відомого польського драматурга, філософа, громадського діяча Януша Корчака, луцький театр-студія здійснив постановку його драми «Сенат шаленців». Великий глядацький резонанс мали вистави «ГаРмИдЕру» «Містерія любові» та «Ау, сказане мільйонам». Перша з них ішла навіть у підземеллі знаменитого Луцького замку, друга наробила багато галасу як інтернет-вербатіум, її довго обговорювали в соціальних мережах.

Руслана Порицька, як, власне, і всі актори  «ГаРмИдЕру», любить експериментувати. У вересні цього року, якраз на своє десятиріччя, «гармидерівці» проведуть у Луцьку фестиваль «Мандрівний вішак» за принципом «театр за межами театру». Уже добре відомі луцькому глядачеві вистави і нові, серед яких має бути і дитяча, пройдуть у незвичних для перегляду місцях: у закинутих будівлях промислової зони, на даху будинку чи в парку. І в цьому є не лише бажання наслідувати своїх колег із театрів-студій, скажімо, з Латвії чи Польщі, а, насамперед, прагнення бути якомога ближчими до глядача, чим саме і вирізняються такі театри.

Аматорський театр «ГаРмИдЕр», котрий починав свою діяльність як студентська театральна студія, уже четвертий рік має надійний прихисток: він став складовою Луцького районного будинку культури, одержав постійне приміщення для проведення репетицій і вистав. Уже кілька років ним опікується Генеральне консульство Республіки Польща у Луцьку, за його підтримки театр налагодив зв’язки з польськими колегами, бере участь у міжнародних театральних конкурсах і фестивалях, був кілька разів їх лауреатом. 2009 року театру-студії «ГаРмИдЕр» присвоєно звання «народний».

Руслана Порицька взялася за постановку комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло». Написана на початку тридцятих років минулого століття, ця п’єса є нині ніби дзеркальним відображенням того, що діється у нас навколо так званого мовного питання. Тож сприймається вона глядачем як річ повчальна і сьогодні надактуальна. Особливо серед молоді. Про що свідчить і аншлаг на прем’єрі «Мазайла» у Східноєвропейському університеті імені Лесі Українки.

Із сучасної драматургії Руслана Порицька вибрала трагікомедію відомого українського сатирика Олега Чорногуза «За десять відсотків». Нещодавно написана п’єса сімдесятип’ятирічного автора, в якій тема перманентної боротьби пересічного українця за виживання переплітається з проблемою сексуального рабства і яка саме через її тематику була відхилена кількома вітчизняними професійними театрами, торік з успіхом дебютувала у виконанні «ГаРмИдЕру». До Луцька на прем’єру вистави приїжджав Олег Чорногуз.