Знаєте, що найпотішніше в царстві Феміди? Коли одні судді висміюють рішення інших. Та ба, не до сміху заявникам, котрі одержують незаконні вердикти. Невесело має бути і платникам податків, котрі утримують суддівський корпус, в якому інколи щодо одного спору ухвалюються до смішного різні рішення. У Верховному Суді України давно всерйоз думають над тим, як зменшити вал судових помилок, що викликають і сміх, і сльози...

... Коли ветеран Великої Вітчизняної війни Ганна Коробченко вперше 1996 року звернулася до Броварського міського суду, вона й гадки не мала, з якими поціновувачами гумору матиме справу. Там, наче насміхаючись, ганяли літню жінку по колу, відмовляючись прийняти її заяву майже вісім (!) місяців, а потім більше року не розглядали її по суті. У районному Броварському, куди передали справу, теж наче жартома поставилися до позову Ганни Стефанівни: відповідач ігнорував засідання, а йому за це, судячи з усього, тільки докоряли. У судді інших, мабуть, серйозних справ було по горло, тому рішенню від 14.05.2001 р. Коробченко була невимовно рада. «Жарти» для відповідача — акціонерного товариства відкритого типу (АТВТ) «Свемон», здавалось, закінчилися. Суд (суддя Шинкар) зобов’язав відому фірму повернути позивачці кругленьку суму за невиконані зобов’язання перед нею.

Ось тут і почалося найсмішніше. Суд установив, що ветеран війни з 1979-го по 1994 рік працювала на Броварському заводі будівельних виробів. Мешкаючи в гуртожитку, стала в чергу на отримання житла для себе, дочки й онуки. У 1991-му черговиків «порадували»: державна квартира їм «не світить». Запропонували знятися з обліку, взяти земельну ділянку і побудувати будинок. Зобов’язання з кредитування житла взяв на себе трест «Укрзв’язокбуд», філією якого був завод будвиробів.

— Спочатку все було нормально, — згадує Ганна Стефанівна. — Надавали матеріальну допомогу членам ЖБК, кредит на придбання матеріалів, який я, до речі, виплатила.

Кооперативне будівництво, усі знають, — дороге задоволення. Гроші збирали на все — печатку, комунікації, документацію. Безквартирні за все платили справно. Але, крім котловану, нічого не бачили.

— Зате спостерігали за будинками для керівників, що активно будувалися, — згадує ветеран.

«Свемон» (трест до цього часу було реорганізовано) переказував гроші на завод, а там вони невідомо ким і куди використовувались. До речі, проти керівництва підприємства (С. Шаманов) за заявою Г. Коробченко порушено кримінальну справу за ст. 143 (шахрайство), але благополучно припинено... Тоді Ганні Стефанівні і порекомендували звернутися до суду з цивільним позовом.

Інформація для роздумів

За наявними в редакції даними, два будинки, що виросли в період інтенсивного фінансування заводу будвиробів, зареєстровано на С. Шаманова і Н. Кулінич (головного бухгалтера підприємства).

Докази Броварського районного було спростовано апеляційним судом Київської області, який скасував рішення від 14.05.2001 р.

Справу через півроку повторно розглянув суд першої інстанції (суддя С. Колоїзд) і відмовив у задоволенні позову Коробченко. Вона оскаржила постанову, і цього разу обласний апеляційний суд скаргу задовольнив, а справу направив знову до Броварів.

Не берусь гадати, який склад Київського апеляційного голосніше глузував над колегою з райцентру. Помилки, як видно з постанов киян, були у двох суддів. Сумно, що суддя Колоїзд не виправив, а лише посилив прорахунки колеги. Як з’ясувала апеляційна інстанція, суд під його головуванням не взяв до уваги ма-а-ленького нюансу, що має ве-е-лике принципове значення, а саме: не врахував, що АТВТ «Свемон» викупило завод будвиробів і, ставши правонаступником, взяло всі його зобов’язання. У тому числі з будівництва житла. Зовсім не смішне, погодьтеся, упущення. І таких — кілька.

Їх урахував під час чергового, третього, розгляду районний суд (суддя С. Лопатинська) і ухвалив рішення на користь Ганни Коробченко, що мешкала 20 років у гуртожитку і залишилася в 74 роки без окремого житла і грошей, вкладених в його будівництво. (А не повірила б вона обіцяльникам у 1991-му — одержала б як ветеран квартиру від держави. Принаймні ті, хто перебував у черзі на житло після неї, одержали його від незалежної держави).

Гадаєте, злі жарти над цією жінкою закінчилися? Багатий «Свемон», що відверто не бажає виплачувати компенсацію нужденному ветерану війни («чекають моєї смерті»), ознайомившись із судовим вердиктом, поспішив оформляти не банківські документи на переказ коштів на рахунок нещасної, а скаргу до апеляційного суду. А його керівництво, з тільки йому відомих мотивів, розподілило справу до слухання колегії, до складу якої увійшов С. Хопта, котрий займався свого часу скаргою Коробченко у Броварському районному суді, який затягував прийом і розгляд скарги.

До смішного логічно, чи не так: хто знає справу краще й глибше за нього?

Після глибокого, всебічного і об’єктивного розгляду колегія, як ви здогадалися, скасувала рішення і надіслала його на розгляд... до Броварів. Абсурдність ситуації, гадаю, розуміє і відповідач, що виявляє дива впертості й «великодушності». Представники фірми «Свемон» кілька років твердять на судових засіданнях: ми, мовляв, не відповідачі, шукайте іншого офірного цапа типу ЖБК.

— А матеріали кримінальної і цивільної справ доказово свідчать про пряму причетність «Свемона» до будівництва, — стверджує потерпіла. — Позиція акціонерів зрозуміла: не хочуть повертати гроші.

Не ставимо крапку в цій історії. Чим біс не жартує: а що як шанована далеко за межами країни фірма «Свемон» враз припинить багаторічний позов і в ім’я добра й справедливості поверне борг вкрай нужденному ветерану та її сім’ї.

Врешті-решт, чому Правда має перемагати лише в казках?