Минулого тижня столичних представників мас-медіа наче магнітом притягувало приміщення столичного апеляційного господарського суду. Розглядалася апеляція ФДМУ на рішення господарського суду Києва про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій Північного гірничо-збагачувального комбінату (ПГЗК), укладеного між фондом та ЗАТ «Українська металургійна компанія».
Від судового рішення з цього приводу залежало не лише те, хто контролюватиме діяльність велета гірничорудної промисловості, а й яким шляхом піде далі приватизація. Правовим чи безправним, за принципом —кого схочу, того й заморочу.
Але ввечері 12 березня найчастіше лунав інший афоризм: «Нехай згине держава, але восторжествує Закон». І його повторювали не вороги власної країни, а люди, які готові віддати все заради того, аби вона процвітала. Але зневаги до законів, та ще й із боку посадовців, вони терпіти не хочуть. А раділи з того, що апеляційний суд виніс справедливе рішення: умови конкурсу з продажу 35,74 відсотка акцій ПГЗК вважати дискримінаційними, його результати — скасувати.
Нагадаю, що передувало історичному засіданню. 35,74 відсотка акцій, що належали державі, перебували в управлінні фонду, 50 відсотків плюс одна акція — в управлінні «УкрСиббанку». Минулого літа неконтрольний пакет вирішили продати. Як і належить, ФДМУ оголосив конкурс, що мав відбутися 23 серпня. І почав приймати заявки від бажаючих узяти у ньому участь. З кожним днем кількість їх збільшувалася, що, безперечно, вселяло в душі приватизаторів райдужні сподіванки. Адже не треба бути Рокфеллером, щоб зрозуміти: що більше претендентів, то затятіше буде торжище, а отже, «лот» можна продати за більшу суму.
Однак не так сталося, як гадалося. Камінь спотикання приховували під личиною «додаткових умов». Від потенційних учасників конкурсу, зокрема, вимагали ОБОВ’ЯЗКОВОГО укладення письмової угоди з кредиторами підприємства, цінні папери якого реалізовувалися. Причому не просто з групою будь-яких позичальників, а неодмінно з тими, хто тримав на руках більш як 50 відсотків боргу. Ну то й що, скажете ви. А річ у тім, що половиною кредиту володів «УкрСиббанк» з партнерами, один з яких і виявив бажання придбати пакет цінних паперів ПГЗК. Фонд державного майна не міг цього не знати, а знання — то сила. Тепер скажіть, який бізнесмен за здорового глузду пристане до таких кабальних умов приватизаційного конкурсу? Звичайно, серед «нових українців» є свої меценати. Але ж не до такої міри!
Отже, схоже, що додаткові умови писалися спеціально під партнера «УкрСиббанку». І справді, крізь передконкурсне сито пройшли... сам банк та «Українська металургійна компанія». А сімку інших претендентів, серед яких такі стовпи вітчизняного виробництва, як ЗАТ «Південний ГЗК», «Орджонікідзевський ГЗК», «Суха балка», а також ТОВ «Манітоба», «Запорізький центр управління активами», безапеляційно відсіяли ще на «нульовому циклі».
Неприємно вражені відверто протекціоністською позицією ФДМУ, відсторонені від участі у начебто прозорому (на думку голови Фонду О. Бондаря) конкурсі, подали позови до господарського суду столиці. Не побачити очевидного там не могли. І в серпні 2002 року призупинили проведення конкурсу, аби глибше розібратися, які саме процедурні норми порушено.
Однак розібратися служителі Феміди не встигли. Бо на скаргу Фонду державного майна відреагував апеляційний суд, який у вересні попереднє рішення своїх колег визнав помилковим.
Гаятися у фонді не стали. Воно й зрозуміло (передбачали, що відсторонені підготують власну апеляцію у вищу судову інстанцію). І буквально наступного дня провели широко розрекламований конкурс. Так-так, за участю лише двох претендентів — «УкрСиббанку» та «Української металургійної компанії». Перемогла остання, бо «суперник», судячи з вирученої суми, не дуже й пручався: за стартової ціни у 86,8 мільйона гривень пакет продали аж (!) за 89 мільйонів. Інакше кажучи, цінні папери пішли з молотка фактично за собівартістю. Ото вторгували! Бодай гендлярі з фонду повчилися справі на Сорочинському ярмарку.
Утім, іронія навряд чи виправдана. Бо все було «розіграно як по нотах». Партитуру твору, гадаю, писали у ФДМУ — у вигляді «додаткових умов». Ось що з цього приводу сказав заступник голови спеціальної контрольної комісії Верховної Ради В. Литвин: «У випадку з «Північним ГЗК», незважаючи на закон, головною діючою особою став не інвестор, а кредитор. Знову підприємство хотіли продати за борги. Такі прецеденти — платформа для інших оборудок, які здійснюються під «сукном».
Що тут додаси? Ніби в око поцілив народний обранець. Такої наруги над здоровим глуздом і чинними законами не витримала вже Генеральна прокуратура. Діючи від імені Кабінету Міністрів, вона 17 вересня минулого року звернулася (допекло!) з позовом до господарського суду Києва. Той визнав результати конкурсу недійсними й наклав заборону на будь-які дії з пакетом цінних паперів «Північного ГЗК».
Однак і фонд гав не ловив. Він підготував офіційне звернення до апеляційного суду столиці. І ось засідання саме останнього, 12 березня, спричинило таку увагу журналістів та ділових кіл.
На сьогодні право перемогло. Але крапки над «і» остаточно ще не розставлено. Бо за ФДМ залишається можливість оскаржити і це рішення. Цього разу — у Вищому господарському суді. За словами начальника відділу нормативно-правового забезпечення і кодифікації юридичного управління фонду пана Барабаша, саме тепер керівництво вирішує, як йому діяти далі...
