Заслужену артистку України Богдану Півненко у музичному світі називають українським Паганіні у спідниці, скрипачкою світового значення. Вона — лауреат міжнародного конкурсу інтерпретаторів-інструменталістів у Кишиневі (1997), міжнародного конкурсу ім. Лисенка у Києві того само року, лауреат національної програми «Нові імена України» (1997). У 2000—2004 рр. — концертмейстер Державного камерного ансамблю «Київські солісти», у складі якого представляла українську культуру на численних міжнародних фестивалях. Зокрема, у Відні, де отримала Гран-прі. Як солістка виступає з провідними камерними оркестрами України, багато гастролює.
«Голос України» зустрівся з Богданою напередодні трагічної річниці подій на київському Майдані. І перше запитання виникло само по собі...
— Як останній рік, а точніше події, що сталися і відбуваються нині у країні, позначилися на вашому творчому житті?
— Рік був непростий. Інколи нападає ступор, бо не знаєш, чи можеш щось планувати наперед. Декілька концертів скасували через обставини, які від нас не залежали. Скажімо, 18 лютого минулого року, за день до того, як почали стріляти на Інститутській, ми давали концерт у київській філармонії. Прийшло десь 150 осіб. Музиканти засмутилися, а адміністрація філармонії заспокоювала: мовляв, це добре, бо вчора було 25 слухачів у залі — люди бояться їхати у центр Києва.
А нині у спілці композиторів відключили опалення. Його немає вже два тижні, бо спілку зняли з бюджету, і в них немає грошей сплатити комірне. І хоча наша організація на другому поверсі будівлі і ми сплатили рахунки, мерзнемо разом... І концерт скасували, бо в залі дуже холодно.
Щойно повернулася з Одеси, де виконувала саме українську музику. Мене переповняють позитивні емоції. Керівник оркестру трохи хвилювався — чи підуть на такий репертуар люди? Грала Мирослава Скорика та симфонію Лятошинського. У залі було багато молоді, і сприйняття нею класичної музики порадувало.
— Як нині сприймається класика?
— Наприкінці 2013-го разом з моєю піаністкою давала концерт у Харкові. Він був присвячений 80-річчю харківської музичної школи. Тоді організатори непокоїлися, що ми збираємося грати суто українську музику. Та даремно. У залі слухачі плакали, аплодували, не хотіли йти... Мені здається: люди на сході та півдні України нині відкривають для себе нашу культуру, вона допомагає усвідомити, хто ми є. Бо ця музика нам генетично близька. І не залишає байдужим нікого.
— Ви пропагуєте українську класичну музику за кордоном...
— Намагаюся. Один із останніх концертів проходив на фестивалі у Італії. І там організатори заходу самі забажали український репертуар. Мовляв, італійці вже переконались, що ваші жінки найкращі, але зовсім не знають вашої музики. А після виступу до нас підходили панянки у діамантах і шубах та казали: ми мандруємо країнами Європи, проте ніде не чули ці твори (їх дуже вразив Скорик). Чому?
— А справді, чому?
— А спробуйте пробитися на розкручені частоти радіо, щоб вони ставили таку музику.
— Але ж вона конкурентоспроможна?
— Безумовно. Вона дуже емоційна. Взагалі немає поганої музики, є погане виконання... За кордоном було дуже приємно, що нас вітали саме за виконання нашої музики.
Рік тому грали на відкритті Днів України у Лондоні. Більшість гостей були росіяни — бізнесмени з РФ. І для них Скорик став справжнім відкриттям. І та програма, на мою думку, була дуже правильно продумана з точки зору іміджу.
Пригадую, за часів Кучми багато проводилось таких днів культури по різних країнах. Кучма орієнтувався на російські традиції — створення свого двору, придворних музикантів. І на тих концертах, звісно, грали й українських композиторів, але мало. Бо боялися, що та публіка щось не зрозуміє.
— Що потрібно для пропагування української музики, культури у світі?
— Це майже непідйомна тема, поки немає свідомої державної політики. Кожна цивілізована розвинута країна вкладає чималі гроші у пропагування своєї культури.
Поруч із моїм домом розташовано Французький культурний центр. Я знаю, як вони просувають свою культуру, як до неї ставляться... Цим треба займатися. Чудес не буває. Інша держава точно нас не пропагуватиме. А без культури немає країни. Є просто територія.
P. S.
Оцінити та насолодитися віртуозною грою Богдани Півненко у супроводі симфонічного оркестру під керівництвом диригента Наталії Пономарчук кияни та гості столиці зможуть 7 березня о 19:00 у МЦКМ «Жовтневий палац» на концерті популярної класичної музики «Подарунок коханій».
Виконавці обіцяють багато сюрпризів та несподіванок. Серед них — «Мелодія» Мирослава Скорика. Цей один з найперших творів композитора у світових концертних залах сприймають як музичний знак нашої країни. Валентин Сильвестров — композитор, народний артист України — переконаний, що Півненко виконує «Мелодію» не просто добре, а благородно, з делікатним пафосом, огортаючи її класичною оболонкою.
Фото з особистого архіву Богдани Півненко.
