Що людині потрібно для щастя? Напевне, затишний теплий дім, спокій у ньому, впевненість у завтрашньому дні, стабільне становище в суспільстві. Те саме можна сказати і про місто. Розрив одного із ланцюжків цієї ідилії може призвести до великих проблем, що потягнуть за собою руйнування всього укладу життя. І тоді йде громадянин до нас — найближчого органу влади, який він сам обирав і з якого має право спитати. А що можемо ми — місцевий орган самоврядування? За наявності коштів — багато, за їх недостатньої кількості — аж ніяк...
Звідки взялися мільйони
Торік згідно з Бюджетним кодексом України вперше бюджет Харкова було затверджено на урядовому рівні з урахуванням наших пропозицій. Не всіх, звичайно, але досягнуто головного: можливості в наявному правовому полі самостійно формувати доходну й витратну частини міського капіталу і працювати над її збільшенням. За 9 місяців минулого року «самостійної діяльності» до скарбниці міста надійшло близько чверті мільярда гривень, планові показники перевищено на 15 відсотків. І це наші кошти, які ми могли витратити до кінця року на потреби міста, спрямувавши їх на розв’язання найгостріших проблем.
Ось один із останніх прикладів: міською радою було прийнято безпрецедентне рішення взяти на свій баланс відомче житло підприємств — майже 250 багатоповерхових будинків, технічний стан яких украй плачевний. Їх мешканці оббивають пороги всіх інстанцій у пошуках підтримки в налагоджуванні побуту й елементарних умов проживання. Саме на їх прохання бере будинки під свою опіку міська влада. І одразу ж гостро постає проблема підготовки цього житла до холодів.
Надпланові надходження до бюджету дали змогу спрямувати 4 мільйони 300 тисяч гривень на ці цілі. Звісно, сума недостатня, але це перший крок до нормалізації ситуації.
Надпланові гроші розподілені за статтями витрат: нехай хоч якоюсь мірою, але це підвищило якість надання тієї чи іншої послуги населенню, дало змогу зробити трохи більше для його соціального захисту. Так, за рішенням сесії міської ради виділено 386 тисяч гривень для компенсації втрат, пов’язаних з наданням пільги щодо квартплати, тим, хто мешкає у старому житловому фонді. Надано також місцевим органам влади пільги на комунальні послуги сім’ям «афганців».
Усе це, безумовно, добре, якщо не зважати на те, що минулий річний бюджет задовольнив потреби міста трохи більш ніж на 60 відсотків. А це означає, що залишилося за межами можливості вирішення майже третини питань. Звідси — рівень довіри людей до влади, який безпосередньо залежить від її дій. Наш пошук найраціональніших і найефективніших шляхів витрачання одержаних прибутків часом розбивається об неприступну стіну законодавчих перешкод.
Чому зникли гроші
Скажімо, свого часу вийшов Закон «Про закупівлю товарів, робіт і послуг на державні кошти». Ним передбачено витрати кожної гривні бюджетних грошей тільки через тендерні торги. Процедура організації тендерів триває не менш як 45 днів, а то й 2 місяці. Тривалість строків пояснюється складністю пошуку виконавця, оскільки далеко не кожен з них, не одержавши жодної копійки кредиту, захоче виконати замовлення за власний рахунок. Таким чином, безсумнівна важливість державного контролю за цільовим і ефективним використанням коштів часто-густо призводить до парадокса — повної втрати цих коштів для міста. Приміром, наприкінці позаминулого року в нас з’явилося 8 мільйонів гривень понад план, які нам були вкрай потрібні. Але згідно із Законом «Про закупівлю...» реалізувати їх могли лише через тендер. А де взяти час? Рік закінчився, і ці 8 мільйонів, якими ми могли б залатати стільки дірок, згідно із законодавством, для нас пропали. Чи є в цьому логіка? Відповідь, гадаю, однозначна: жодної. А чому б не дати право міській раді самій розпорядитися цими коштами, адже вони належать територіальній громаді міста? І ще: на наш погляд, назріла необхідність усе-таки більше довіряти органам місцевого самоврядування у витрачанні коштів бюджету. Адже бувають ситуації, коли оперативно треба надати ту чи іншу послугу населенню, закупити товар тощо. Гроші є, а проблему в короткий термін вирішити не можемо, бо Закон «Про закупівлю...» потребує проведення тендера. В цьому разі є сенс повернутися до практики дозволу місцевим органам влади в рамках визначених законом мінімальних сум замовляти роботи без проведення тендера. Це значно полегшило б розв’язання низки питань міста.
Дорога ложка до обіду
Тим паче що Бюджетний кодекс України також обмежує ініціативи органів самоврядування в оперативному використанні коштів і, зокрема, надпланових. Адже надплановий прибуток, відповідно до Кодексу, ми маємо право спрямувати на потреби міста лише по завершенні трьох кварталів року, й то за умови перевиконання доходної частини бюджету не менш як на 15%. Але ж ми мали надплановий прибуток і за підсумками півріччя. Нам що, нікуди було подіти ці гроші в період підготовки до зими, ремонту доріг, вирішення актуальних соціальних питань? Ще й як вони були потрібні. Проте законодавче «не чіпай» зробило свою справу. Доречним був би й короткотерміновий кредит під майбутній прибуток, але ж доходна частина місцевих бюджетів обслуговується в Розрахунковій палаті Державного казначейства. Тут гроші накопичуються без нарахування відсотків і без права видачі нам безвідсоткової позики. Потрапляємо у глухий кут: стараємося поповнювати доходну частину бюджету, але те, що одержуємо понад план, не маємо змоги використати в потрібний момент.
До бюджету міста надходять кошти із 11 доходних джерел. За підсумками року план виконано за десятьма. Не одержали ми в належному обсязі податку на прибуток від підприємств і організацій, що є власністю територіальної громади міста. Одне з них — «Міськелектротранс», основний внутріміський перевізник городян пільгового контингенту, чисельність яких становить третину від загальної кількості пасажирів. Пільги надала держава, вона й має відшкодовувати втрати. Але поки що рівень повернення коштів за вже надану послугу становить не більш як 10% від потреби. Колектив став заручником державних проблем. До речі, нещодавно на сесії міськради розглядалося питання про прийняття до комунальної власності територіальної громади Харківського метрополітену — з цією ініціативою виступило Міністерство транспорту. Рішення було майже одностайним: відмовити в прийнятті підприємства до комунальної власності. Одна із істотних причин — державний борг підземці понад 120 мільйонів гривень за обслуговування пільгового контингенту населення.
Як бачимо, питання забезпечення фінансовими ресурсами державних гарантій стоїть дуже гостро, і не лише в транспортній галузі. На кінець минулого року місто недоодержало: понад 10 мільйонів гривень субвенцій за наданими субсидіями і пільгами населенню в частині квартплати, послуг зв’язку, твердого палива, зрідженого газу; 11 мільйонів гривень — на надання допомоги малозабезпеченим сім’ям, сім’ям з дітьми-інвалідами та інвалідам. Проте жителі міста йдуть до нас...
Наслідуємо Форда
На думку спадає вислів американського автопромисловця Г. Форда: «Головна мета капіталу — не добути якомога більше грошей, а домогтися того, щоб гроші вели до поліпшення життя». Харківський міський голова Володимир Шумилкін звернувся від імені міської ради до Верховної Ради і Кабінету Міністрів з низкою пропозицій, спрямованих на подальше поглиблення бюджетної реформи та врегулювання взаємовідносин органів державної влади і місцевого самоврядування в умовах законодавчого поля. В 15 пунктах викладено наше бачення вдосконалення законодавства. Воно грунтується на прагненні якомога ефективніше і результативніше використовувати кожну гривню бюджету для поліпшення життя городян. Сподіваємося, гору візьме мудрість.
Володимир БАБАЄВ, перший заступник Харківського міського голови.
(Публікацію підготував Микола КОСИЙ).
