Обдаровані Богом, обділені долею. Це — про талановитих дітей, котрі залишилися без батьківського піклування на утриманні держави, до того ж дуже часто за живих батьків. Ми не аналізуватимемо, що саме призводить до поширення такого явища, як соціальне сирітство, й чому так склалися дитячі долі. А от як допомогти дітям реалізувати свої обдарування, відчути себе потрібним, унікальним, перспективним — це тема не лише газетного матеріалу, а й державні пріоритети.

Банальність, проте факт: усі діти талановиті, й діти-сироти — не виняток. Але всіх, на жаль, не можна посадити в автобуси й привезти до Києва, де з 16 по 20 грудня з нагоди дня святого Миколая проходила благодійна акція «Берег надії —Крок до зірок». Так пощастило лише трьомстам (хоча погодьтеся, й така кількість вражає!) вихованцям більш як сорока дитячих будинків, шкіл-інтернатів з усієї країни.

Ця акція відбулася вже вдруге, перетворившись на своєрідний марафон доброчинності. Як зауважили організатори, цього року спостерігалося помітне пожвавлення серед бажаючих хоч якось підтримати обділених долею дітей. Такі свята потребують потужної спонсорської підтримки: жодна дитина чи виховний заклад мають не залишитися непоміченими!

Маленькі художники з великої літери

Виставка дитячих робіт рясно прикрасила одну зі стін Національного палацу «Україна». Серед цих старанних, емоційних, інколи наївних, але дуже щирих малюнків, було обрано 15, автори яких стали лауреатами й отримали подарунки та грамоти.

Вразила невеличка робота: соковиті, наче справжні, червоні яблука на підвіконні. А згодом ми познайомилися з її автором вихованцем Криворізького дитячого будинку 7-річним Юрасиком Здольником. Цей хлопчик не має обох рук і однієї ноги, тому малює свої акварелі, затиснувши пензлика між щокою та плечем. Його сюжети — все, що бачать допитливі очі: котеня на даху, ваза з квітами, щеня. Робота так виснажує, що дитина вкривається потом, але продовжує працювати... Батьки відмовилися від нього одразу після народження. А вихователі вважають, що розумнішої дитини треба ще пошукати.

«Пташко-щастя, прилітай, нас ніколи не минай!»

Того дня в «Україні» відбувся також великий концерт дітей-сиріт. Організатори виявили дива дипломатії й під час півфінального концерту відібрали по одному виступу від кожного виховного закладу. Як сказала голова оргкомітету Наталя Дніпренко, організатори намагаються стимулювати керівництво інтернатів розвивати й залучати до акції якомога більшу кількість дітей. Щоб приїжджали не одні й ті самі талановиті діти, а щоразу інші.

А тепер подумки перенесіться до палацу і «почуйте» юних артистів. Бо часом не так важливо, що і як майстерно вони співають, а те, який зміст і скільки душі вони вклали в цей, можливо, єдиний і тому найважливіший виступ у їхньому житті.

Пісенька з простими, щирими і зрозумілими всім дітям словами: «Пташко-щастя, прилітай, Нас ніколи не минай. Ти надію не згаси, В країну щастя віднеси» пролунала двічі. Але щоразу глядачі влаштовували овацію. Таку саму реакцію залу викликали й пісні «Мама» у виконанні сестер Анни та Юлії Борисенко, а також «Відгукнися, мамо!» — Віктора Кравченка.

Спробуємо хоча б перелічити юних вокалістів, чиї голосочки (повірте!) ми ще не раз почуємо. Антоніна Мельник, Женя Мережко, голосисті сестрички Роза та Оксана Дебеляк, Даша Кєм, Костя Грищенко, Андрій Аляб’єв, смаглявка Ілона Токар, Оленка Костюченко, Наталія Карнаухова та дует Василини Клепан і Петра Гордієнка. Всі замилувалися дуетом крихіток Іллі Сіваченка й Таї Кириченко.

Добро + дії

Спочатку перелічимо організаторів: благодійні фонди «Берег надії», «Обдаровані діти України», «Нова епоха», «Україна —дітям» та інші фонди, підприємства й організації. А «Голос України» в рамках акції «Берег надії — Крок до зірок» знову мав нагоду й долав труднощі у виборі свого призера «Надія України». М’які іграшки й ляльки, телевізори й комп’ютери, відеомагнітофони й музичні центри віднині матимуть нових маленьких господарів. Але були й незвичні призи.

Наприклад, представники страхової компанії «Оранта» всіх дітей, які взяли участь у концерті, застрахували від нещасного випадку на 1000 гривень на 2003 рік.

Спонсорською підтримкою можна вважати й виступи дорослих «колег» — артистів, що цього вечора співали для дітей: гурти «Капучино» та «Екс-президенти», Ольга Юнакова та Петро Чорний.

Бажання заохотити та підтримати дітей виявили й організатори конкурсу «Міс Україна». Вони обрали серед дівчат-учасниць трьох, на їхню думку, найвродливіших «Міні-міс». Діадему, стрічку й подарунки юні красуні отримали з рук самої «Міс Україна-97» Ксенії Кузьменко. Інна Жаворонкова, Галина Чиж, Анастасія Лебедєва  потраплять до дитячого модельного каталогу й візьмуть участь у всеукраїнському конкурсі «міні-міс». Можливо, що крім співочої кар’єри, в дівчат віднині розпочнеться й модельна.

Дорослі пишуть закони, а дітям за ними жити

19 грудня діти, які приїхали за номінацією «Майбутні політики», завітали до Верховної Ради. Поки в сесійній залі засідали депутати, в конференц-залі діти дебатували з депутатами на тему «Права дитини: гарантії та реалії».

І знову слово Наталі Дніпренко: «Якщо торік у парламенті це була ніби гра, то цього разу все серйозно! Організатори відгукнулися на рекомендації ЮНІСЕФ залучати дітей до формування державної політики. Проект закону про соціальний захист дітей-сиріт було заздалегідь розіслано по інтернатах, і діти, уявіть, приїхали зі своїми пропозиціями. Адже закони є, але цікаво, що думають самі діти: як ці закони захищають їх».

Спочатку автор проекту Олександр Фельдман вніс деякі роз’яснення, наголосивши, що основне — це не стимуляція нових шкіл-інтернатів, а створення умов для роботи дитбудинків сімейного типу.

Свої пропозиції вніс також почесний президент фестивалю «Берег надії» Степан Гавриш. Серед них — відкрити на кожну дитину особовий накопичувальний рахунок, на який (окрім обов’язкових виплат) держава перераховуватиме по 1000 гривень щороку. Цей рахунок стане активним на 18-ліття, його можна було б використати на оплату навчання чи житла. А ще має бути пільгове оподаткування фірм, котрі матеріально підтримують інтернати, таким чином роблячи інвестиції в націю.

А про що мріють самі діти?

Перший виступ дитини був із проханням, щоб в законах вживали замість слів «діти-сироти» термін «діти, позбавлені батьківського піклування» або «діти, якими опікується держава». І мотивували прохання етичними міркуваннями: «сирота» — це образливе клеймо.

Хвилювало дітей, чи не стане цей фестиваль лише рекламною акцією? І згадали, що найбільше піклувальників у них було в передвиборний період...

А коли сказали, що для забезпечення вказаного в проекті закону не вистачить і трьох держбюджетів, діти розгубилися. Хтось закинув про залучення спонсорів, які здатні «врятувати» задекларовані блага... Надію дітей «врятував» О. Фельдман: «Спонсори можуть допомогти державі, але не замінити її». А хто врятує цю надію під час розгляду, скажімо, проектів бюджетів (державного чи місцевих)?

Багато казали й про проблеми талановитих сиріт. «Навчання в гуртках коштує грошей. До того ж часто інтернати розташовані в провінції й мають обмежені можливості розвитку. Освіта для талановитих дітей має бути безплатною».

Лунали й непоодинокі пропозиції переглянути зміст підручників, особливо з природничих наук та історії, які містять забагато термінів і написані важкою, незрозумілою мовою. Яких, до речі, часто не вистачає. «Іншим школярам їх купують батьки, а нам, вихованцям інтернату, нема до кого звернутися. Ми просто не встигаємо зробити домашні завдання».

Ось ще кілька цитат:

«Не в кожній школі-інтернаті є комп’ютерний зал. А без комп’ютерної громотності нині неможливо».

«В інтернаті ми — в центрі уваги, але коли залишаємо його, то губимося у великому світі. Проблема з усім: гуртожитком, навчанням, харчуванням. Треба, щоб хоча б до 18 років про нас дбали».

«Нашим дитбудинком опікується німецький фонд. Але дітям уже протягом двох років забороняють поїхати в гості до Німеччини».

«Ми щодня чуємо від дорослих, що треба завжди мити руки: перед їдою, після вулиці. Але півшматочка мила просто не вистачає на місяць. Нам потрібно більше засобів особистої гігієни!»

«Людство рухається вперед, оглядаючись, щоб не припускатися старих помилок. Я пишаюся, що українка. Але бентежить, що всі навколо розмовляють лише російською мовою. То хто ми?»

На деякі з цих запитань відповіли присутні в залі народні депутати України. Дитячі парламентські слухання завершилися ухваленням резолюції.

P. S. Крім того, діти побачили виставу «Ніч перед Різдвом» у Театрі юного глядача, відвідали Природничий музей, ознайомилися зі столицею.