Не стало народної артистки України Ольги Павловської. Першої і досі єдиної виконавиці пісні-реквієму України за усіма полеглими в минулій війні солдатами. Пісня Анатолія Пашкевича та Миколи Негоди «Степом, степом...» у виконанні солістки Черкаського державного заслуженого українського народного хору Ольги Павловської стала тугою-плачем мільйонів матерів, котрі не дочекалися з війни своїх синів.
...Дитя післявоєнного лихоліття, співуча і вродлива дівчина з Полісся виводила пісні не лише сильним, красивим голосом, а й душею. Її талант відразу помітив Анатолій Авдієвський. Після навчання Ольгу Павловську запросили до Черкаського хору, де Авдієвський працював художнім керівником. Хор став її мистецькою долею. З ним вона об’їздила півсвіту. І де б не лунав неповторний голос солістки, де б не співала вона «Цвіте терен», «Ой вербо, вербо», пісні на слова Василя Симоненка, а згодом «Мамину вишню» — скрізь квітами і оваціями зустрічали її виступи. Зі сльозами на очах слухали співвітчизники, яких доля розкидала по чужих світах, проникливі і хвилюючі «Лебеді материнства»: «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину...».
У 1966 році по всіх просторах колишнього Союзу голосом Ольги Павловської зазвучав український реквієм «Степом, степом...», відтоді жоден концерт Черкаського хору не відбувався без цієї пісні. Навіть коли її не було у репертуарі, люди просили виконати пісню. І слухали, і плакали, і молилися, і мовчали...
«Коли я співаю «мати, мати жде свого солдата, а солдат спить вічним сном», я знову і знову переживаю побачене і відчуте у дитинстві, — розповідала кілька років тому в інтерв’ю для «Голосу України» народна артистка. — Перед моїми очима постають післявоєнні попелища мого рідного села, згорьовані постаті моєї мами, жінок-односільчанок, котрі не вірили похоронкам і виглядали з далекої далі своїх синів, чоловіків, братів, наречених. Прості, але хвилюючі слова пісні були близькими кожній нашій людині, адже кожну родину зачепило горе війни. Ось чому «Степом, степом...» відразу заспівав народ. Жаль лише, що цю пісню не записано на диск...»
Ми завжди у цьому житті спізнюємося. Так і залишилися незаписаними професіонально пісні у виконанні незрівнянної Ольги Павловської. Хоча вона й на рубежі свого 60-ліття мала такий само молодий, сильний, проникливий голос. У неї не було на це коштів. Раптова хвороба забрала останні заощадження, здоров’я і, врешті, життя.
...Поховали Ольгу Павловську в Черкасах, на міському цвинтарі. Там, де сплять вічним сном незабутні Василь Симоненко та художній керівник Черкаського хору, народний артист України Євген Кухарець.
Черкаська область.
