Усі намагання надати будь-якій мові в Україні державного статусу є недалекоглядними й безвідповідальними. Можливо навіть, що ці намагання інспіровані таємними ворогами тих чи інших мов. Погляньте лише, що відбувається, коли мова у нас отримує статус державної: вона одразу стає нежиттєздатною, втім, як і все, що у нас одержавлюється. Прислухайтеся — відтоді, як українська мова стала державною, вона почала катастрофічно псуватися, а часом доводитися до незворотного ідіотизму, і все це травмує наші вуха в телерадіопросторі. Коли прекрасна дикторка телеканалу «1+1» бадьоро каже «фпаф» замість «впав» — я справді падаю з копит. І коли західняцьке «наразі» (тобто «поки що») стає улюбленим мутантом журналістської братії й чомусь означає «зараз», а українське нормальне «поки що» замінюється, за російським зразком, словом «поки» — я теж падаю, з ранку до вечора, і чим далі, тим частіше. Останнім часом одержимі отакою державною мовою журналісти навіть слово «мати» (тобто мама) у родовому відмінку вживають — як у називному! Що далі?
Озираючись на ці печально-повчальні симптоми, є підстави побоюватися, що російська мова, яку теж дехто хоче бачити державною, дуже скоро перетвориться на убоге наріччя міжнаціонального спілкування, не більше. Такі тенденції вже чути неозброєним вухом: скажімо, високопоставлені (і нібито російськомовні) любителі футболу перевантажують телерадіоефір словом «ыхрок», яке, мабуть, означає «игрок». А шляхетне старовинне слово «довлеет» уживають замість слова «давить»: «Меня что-то давлеет!» І це роблять найчастіше якраз ті, хто ратує за державність російської мови. Отож є підозра, що вони просто змовилися з таємними ворогами слов’янства.
Доки ми тут сперечаємося про державність, насправді всім, в Україні сущим, мовам загрожує глобалізація словесних конструкцій, в яких і сліду не зостається від будь-якої живої мови. «Проведение работ по восстановлению работоспособности» — якою мовою це сказано? Російською?
Тоді тільки й лишається, що її одержавити!
