П’ять років тому Україна ратифікувала Європейську конвенцію із захисту прав людини і основних свобод, після чого документ став чинний і є частиною національного українського законодавства. Ще десять років тому ніхто і подумати не міг про те, що можна звернутися до міжнародного суду зі скаргою на свою державу, а нині на розгляді в Європейському суді перебуває більш як 3500 заяв із України.

Розмовляю нещодавно із суддею: «Ви щодня ухвалюєте доленосні рішення, виносите вироки, а чи застосовуєте при цьому норми Європейської конвенції, протоколи до неї, судові прецеденти Євросуду?». У відповідь почула: «Ні, звісно, тут зі своїми законами розібратися б».

Адже Конвенція і судова практика Європейського суду значно розширюють коло наших прав порівняно з українським законодавством, вони надають нам найширші можливості, які часто-густо не згадуються в наших законах, тому, не застосовуючи Конвенцію, ми, по суті, обкрадаємо себе.

Причин такого холодного ставлення до закону, який дарує і гарантує нам додаткові права, чимало. І правова неграмотність, і відсутність просвітницької діяльності, і недостатня наша активність. 1998 року уряд Великої Британії ухвалив Акт про громадянські права, відповідно до яких з 2000 року всі застосовують норми Конвенції. За ці роки серйозне навчання пройшли судді та адвокати. Англійські чиновники, які усвідомили ситуацію, побоюються: не вивчиш Конвенцію — доведеться витрачати чимало грошей на суди.

У разі звертання зі скаргою до Страсбурга завдання заявника — довести, що держава порушила саме права Конвенції. Звертаючися до правоохоронних органів, до органів влади, також треба посилатися на відповідні статті Конвенції, що вельми дисциплінує доморощених бюрократів. От чому треба знати і розуміти ті статті Конвенції, недотримання яких, можливо, буде визнано порушенням.

Посилаючися на Конвенцію, недостатньо лише впевненості громадянина в тому, що українські суди неправильно і незаконно розглянули його справу. Необхідно ще довести, що порушено одну із статей.

Є безліч прикладів, які підтверджують випадки, коли завдяки Конвенції було відновлено справедливість у багатьох країнах.

Наприклад, в українському законодавстві, по суті, немає прямої відповідальності за невиконання судових рішень. Як відомо, люди дуже часто стикаються з тим, що позов задоволено, але рішення суду не виконується. У цій ситуації можна і потрібно звертатися до Конвенції. Право оскаржити у Страсбурзі невиконання (невчасне виконання) рішень наших судів, до того ж без необхідності проходити всі українські судові інстанції, має кожен громадянин.

Шахтарі з Червонограда, які звернулися до Страсбурга з приводу невиконання рішень українських судів про стягнення заборгованості із зарплати, одержали від держави свої гроші.

Слід пам’ятати, що розгляд справи в Євросуді може затягнутися на кілька років, тому варто врахувати все і насамперед час і свої сили. Нині у Страсбурзі на розгляді перебуває 64000 справ.

Світлана ТОРОПЧИНА-АГАЛАКОВА,адвокат.

Дніпропетровськ.