Шановна Юліє Володимирівно!
Вдатися до такого незвичного виду епістолярного жанру змусили мене Ви і Ваш соратник О. Турчинов. Банальну подію — вихід депутата з фракції, що трапляється в усіх парламентах світу, Ви зуміли перетворити на всеукраїнську брудну плітку. Всьому чесному народові поспішили оголосити (через газети та Інтернет), що Толочко продався, чи то за 50 тис. доларів, чи то за «мерседес». Будучи власниками броньованих «мерседесів», Ви і О. Турчинов гадаєте, що й для інших це омріяне бажання. Мушу вас розчарувати, така «крутизна» мене ніколи не спокушала. Як казав класик: «Мені це не личить і не по роках». І чого це Ви вирішили, що Толочка купили? Адже на власному досвіді могли переконатися в марності цієї затії. Чи Ви вважаєте, що інші домоглися більшого в тому, що не вдалося Вам?
Я пережив би ці наклепи і не відповідав би на них, якби за ними не настала тривала кампанія цькування мене і моєї сім’ї. Щодня, вранці та ввечері, послані Вами пікетники чергували біля під’їзду мого будинку з розгорнутими плакатами: «Толочко — зрадник Батьківщини».
Я спостерігав у безпосередній близькості, як, через непомірну влесливість оточення, Ви дедалі більше втрачали почуття реальності. Проте не міг і подумати, що до такої міри, щоб ототожнювати себе і свою партію з усією країною. На плакатах, що таврують мене, слово «Батьківщина» не взято в лапки. Замисліться бодай на хвилину над тим, що робите. Це ж бо з арсеналу пріснопам’ятних 30-х років XX ст. А кричите на мітингах, що Ви демократка, і проклинаєте владу за те, що вона переслідує Вас.
Цією непристойною акцією Ви більше втрачаєте, ніж здобуваєте. Вдосталь надивившись на шабаш Ваших людей, один мій знайомий сказав: «Ми думали, що Ви були в демократичній опозиції, а з’ясувалося, що в тоталітарній секті. Це тільки сектанти лінчують своїх прозрілих відступників». І нема чого мені заперечити на це.
Одного разу я підійшов до людей, які «розпинали» мене, відрекомендувався і запитав, чим викликано їхнє старання? Що вони знають по суті ідеологічних розбіжностей Толочка і Тимошенко? З’ясувалося, нічого не знають. Після тривалої і досить мирної бесіди одна з учасниць кинула ненароком: «Хіба я мерзла б тут, якби в мене була пенсія, як Ваша зарплата?»
Як бачите, Юліє Володимирівно, люди вдячні Вам за те, що створюєте робочі місця. Хоча й за рамками моралі, а все-таки благодійність.
А тепер з приводу Вашої незаплямованої порядності (і вірності), що начебто дає моральне право шельмувати Толочка як зрадника. Згадайте, як швидко Ви зреклися Лазаренка, наче й не були з ним у близьких (ділових) відносинах. Ще слід Вашого таки літака, котрий повіз Павла Івановича до чужодальніх країн, не розвіявся в українському небі, як Ви енергійно взялися руйнувати парламентську фракцію «Громада». Могли її очолити, але увідна з Банкової гласила: «Такої фракції у Верховній Раді не повинно бути». І її не стало. Ви успішно впоралися з покладеним на Вас завданням. Мало того, вмовили нас піти на Банкову і присягнути на вірність Президентові. Нова фракція «Батьківщина» стала активним учасником (крім автора цих рядків) пропрезидентської більшості, що прославилася оксамитовою революцією в Українському домі та незаконним усуненням з посади Голови Верховної Ради О. Ткаченка.
Дивовижно, але ще зовсім незадовго до цього Ви вимагали імпічменту Президента, чим шокували навіть такого випробуваного бійця, як Лазаренко. Звісно, клятва Вашої вірності не була щира, та й Президент, судячи з усього, Вам до кінця не повірив. А невдовзі настав період нових випробувань Ваших з ним взаємин.
Здавалося, тепер тільки вічний бій. Але ні, щойно засвітив пост віце-прем’єр-міністра, Ви з радістю прийняли його з рук того-таки «ненависного» Президента. І більше року працювали з ним. І, здається, непогано. І про імпічмент не думали. Мітингів не збирали, закликів «Повстань, Україно!» не розсилали. Не було б їх і нині, якби Ви залишалися в уряді.
Проте метаморфози з Вашою вірністю на цьому не закінчилися. Вже перебуваючи в непримиренній публічній опозиції, Ви зробили ще одну спробу порозумітися з Президентом. Кажу про це зі знанням справи, бо сам посильно брав участь у реалізації цього задуму. «Тайна вечеря» на Банковій відбулася, хоча й не на найвищому рівні. Судячи з того, як розвивалися події далі, Президент більше не вірив Вашим запевненням у лояльності.
Усе, що сталося з Вами потім, вважав і вважаю несправедливістю. Ви мали підстави образитися на владу. Однак переконаний, що Україна не повинна так дорого платити за Ваші непомірні амбіції. Тому й відмовився брати участь у руйнівних для української стабільності діях опозиції. Та й не вірю в чистоту її помислів. Надто помітне розігрівання нашої ситуації, як було заведено висловлюватися ще недавно, «із-за бугра».
Юліє Володимирівно, Ви маєте знати, що мстивість —доля дрібного й посереднього інтригана, а не великого політика, яким Ви намагаєтеся себе подати. Вона Вам не личить. І перш ніж звинувачувати інших, пригадайте мудру біблійну заповідь: «Не судіть, і не судимі будете».
З повагою Петро ТОЛОЧКО.
