Чи здивують вас, читачу, троянди у степових обійстях? А ливарне виробництво на селі?
Не Китай, — скажете, і матимете рацію. У нас поки що не ллють сталь на подвір’ях. А вже ливарне виробництво у степу... Але в приазовському воно є.
Тут, у Нововасилівці, от уже п’ять з половиною років успішно працює Таврійська ливарна компанія (ТАЛКо).
Невеличка порівняно територія в степу за селищем належала колись колгоспові. Тваринницький його комплекс наказав довго жити, але добротні бетонні споруди залишилися. У них саме й оселився бізнесмен Олександр Пшеничний із сусіднього Мелітополя.
Почавши з ливарного цеху, металург і економіст за покликанням і за фахом сказав: «Тут буде ливарна компанія». Сказав і зробив. Виробничо-комерційне підприємство «Ливарник» перетворилося на ТАЛКо, спроможне виробляти більш як сім тисяч тонн литва на рік. Алюмінієві заготовки приазовських металургів замовляють не тільки в Україні, а й в Росії, Білорусі, країнах далекого зарубіжжя.
— А років через десять район може перетворитися на центр ливарної промисловості країни, — каже Пшеничний.
Як вам така заявочка?
— Можна вірити, — запевняють ті, хто працював з Олександром на мелітопольському «Автоколірлиті» та Миколаївському глиноземному. Його здатність ризикувати і прораховувати перспективи, а також здорові амбіції дають змогу досягати намічене.
А цілі свої Олександр Вікторович ніколи не приховував. У школі, як відомо, не шанують вискочок, не полюбляють виламування. Пшеничний у всьому й завжди прагнув випередити однокласників. Чи то в навчанні, у футболі чи грі на гітарі — завжди прагнув лідерства. І був лідером.
А на випускному вже вкотре здивував усіх. На запитання: «Куди вступатимеш?» відповів: «На «Автоколірлит» учнем фрезерувальника».
Ну, не визначився, що поробиш. Та вже як узявся за гуж, тягни як слід. Перед армією попрацював фрезерувальником, в армії не був абияким солдатом. Звільнився — знову прийшов на рідну прохідну. Став інструментальником. Одружився, квартира «світила» за 18 років. Не був би то Пшеничний, якби стільки чекав. Подався до Миколаєва, там за чотири роки на комсомольсько-молодіжній ударній будові заробив квартиру, обміняв її на житло в Мелітополі і знову з’явився на «Автоколірлиті». Коли заочно навчався на металурга, набирався досвіду керівника. На одній посаді довго не затримувався: плавильник, майстер, механік, заступник начальника цеху, начальник. А в цеху, між іншим, 1200 працівників.
— Своїх амбіцій і тут не приховав, — пригадує Пшеничний. — Всі знали, що мрію стати головним інженером і директором завода-велетня. Але...
Настали похмурі часи для «Автоколірлиту». Керувати ним по-старому не можна було, по-новому тодішнє керівництво не могло (не хотіло? побоювалося?).
— Усі мої ідеї зарубали на пні, — розповідає Олександр. — Приміром, я пропонував начальству: виробництво лиття падає, перейдімо на випуск ліквідної продукції, скажімо, черепиці. Ні, кажуть, ми орієнтовані на інше, не вийде...
Отож покинув Пшеничний рідне підприємство. А кілька місяців по тому, у квітні 1997-го, зареєстрував «Ливарник». Через чотири місяці підприємство відлило перші кілограми металу.
Залишав завод Пшеничний голий, як бубон, але з однодумцями — фахівцями ливарної справи.
— Моя частка у заснуванні підприємства? — Олександра Вікторовича запитання не здивувало. Зітхнувши, відповів: — Сім’ю обібрав. Продав двокімнатну квартиру і машину.
Зітхнув генеральний директор, либонь, згадавши близьких: адже він і досі не придбав власного будинку. І це після успішної роботи підприємства, на якому вчасно платять чималу зарплату, а до бюджету стабільно надходять кошти на соціальні потреби. Це при тому, що на території ТАЛКо з весни до осені квітнуть троянди і росте сад, а компанія надає істотну допомогу дитячим закладам, церкві, нужденним. Сприяє розвиткові спорту, утримує, зокрема, дві(!) футбольні команди. І серйозно займається підготовкою фахівців для компанії, оплачуючи навчання молоді у вузах. І все-таки: чи має шанси молоде підприємство стати лідером галузі? Адже конкурентів, які виготовляють вироби для підприємств автомобільного та сільськогосподарського машинобудування, хоч греблю гати.
— Але далеко не всіх визнано, — заперечує глава Приазовської райдержадміністрації Микола Калаянов. —ТАЛКо — член ради Асоціації українських виробників і споживачів алюмінію, до якого увійшли Запорізький алюмінієвий комбінат, Миколаївський глиноземний та інші відомі гіганти. ТАЛКо — учасниця престижних міжнародних виставок і форумів, номінант і призер елітних проектів.
Два місяці тому в Нововасилівці з’явився ще один цех — з виготовлення точного сталевого литва. До 150 робочих місць, організованих на первістку підприємства — цеху алюмінієвого литва, додалися ще десятки. Тепер із воріт ТАЛКо до споживачів щодня везуть більш як 40 найменувань продукції.
У гендиректора Пшеничного планів громаддя. І всі вони, переконуються мешканці району, поступово реалізуються. Розширення виробництва і асортименту — лише частина задуманого ризиковим і амбіційним, у найкращому розумінні слова, керівником. Він має намір вдихнути життя у Приазовський степ.
— А зробити це без питної води і стабільного джерела енергії в кожному обійсті неможливо, — стверджує Олександр. — Тому ми з літа минулого року беремо участь у конкурсі на право розробки Приазовського газового родовища, яке має площу 340 квадратних кілометрів.
ТАЛКо перемогла у конкурсі! Отже, металурги беруться до виконання великомасштабної соціальної програми. Значить, до Приазовського краю невдовзі прийде газ, буде власна електроенергія і вода з прісного джерела, що знаходиться... в Азовському морі. На виснажені посухою землі проллється дощ штучного зрошення. Буде розв’язано з дюжину соціально-економічних проблем.
І складні питання вже розв’язують. Нещодавно колись процвітаючий, а нині лежачий місцевий завод продтоварів став структурним підрозділом компанії. А коли є виробництво з переробки сільгосппродуктів, не дріматиме селянин. Почне по-справжньому родити й земля...
Хто б міг подумати ще п’ять років тому, що з приходом самого лише Олександра Пшеничного з його командою прагматиків, які шукають, де глибше, — зміниться обличчя не тільки селища, а й Приазовського степу. На черзі, твердить талановитий організатор і керівник, — відродження регіону.
А якщо буде відроджено всі регіони...
Помріємо? Ні, допоможемо краще Пшеничним в їхніх починаннях.
Приазовський район
Запорізької області.
