4 жовтня 1957 року було виведено на орбіту перший штучний супутник Землі й тим самим започатковано космічну еру в історії людства. Запущений з космодрому Байконур супутник мав форму кулі діаметром 58 сантиметрів і важив 83,6 кілограма. Він перебував на орбіті 92 дні, налітавши загалом близько 60 млн. кілометрів. З допомогою двох радіопередавачів супутник безперервно передавав найпростіші сигнали «бі-біп», які приймали радіоаматори різних країн.
Цій, без сумніву, епохальній події, передувала багаторічна підготовча робота. Космічні проекти були в багатьох країнах, але найбільше уваги ще в період Другої світової війни їм приділяли Німеччина, США та СРСР. Після перемоги антигітлерівської коаліції основними конкурентами в цій галузі залишилися американці та росіяни. В СРСР першу спробу поставити питання про створення ШСЗ було зроблено в грудні 1953 р. під час підготовки проекту постанови Радміну щодо міжконтинентальної балістичної ракети Р-7. Пропонувалося: «Організувати в НДІ-88 науково-дослідний відділ для розробки проблемних завдань у сфері польоту на висотах 500 і більше км, а також розробки питань, пов’язаних зі створенням штучного супутника Землі та вивченням міжпланетного простору».
Дослідження в цьому напрямі мали «закласти основу для практичного здійснення завдання створення штучних супутників Землі й у подальшому розв’язанні проблеми міжпланетних сполучень».
Такі амбіційні плани мали досить істотну основу. Вже на цьому етапі група під керівництвом академіка Михайла Тихонравова провела різноманітні попередні дослідження, аж до оцінки вартості майбутніх робіт зі створення ШСЗ. Спочатку йшлося про створення супутника вагою 1100—1400 кг.
У травні 1954 р. Сергій Корольов звернувся до уряду з пропозицією про розробку ШСЗ і надіслав доповідну записку «Про штучний супутник Землі», підготовлену Тихонравовим. До липня 1956 р. був готовий ескізний проект. Як носія було вирішено використати модифікацію бойової ракети Р-7, яку називали «сімкою». Дітище Корольова було таке вдале, що повною мірою можна застосувати визначення «перша»: саме Р-7 вивела на орбіту перший штучний супутник Землі. А Юрій Гагарін з допомогою наступної її моделі 12 квітня 1961 року здійснив перший в історії людства космічний політ.
Паралельно в Сполучених Штатах велася не менш інтенсивна підготовка до запуску свого супутника. Найвідоміший — проект під назвою «Авангард». Американський супутник був кулеподібним контейнером діаметром 50 см і вагою близько 10 кг. У вересні 1956 р. США зробили невдалу спробу запуску на базі Патрик у штаті Флорида триступінчастої ракети з супутником і готувалися найближчими місяцями до нових спроб, прагнучи будь що домогтися пріоритету. Не останню роль у космічній гонці, звісно, відігравали політичні інтереси.
Американський авіаційний журнал «Американ евіейшен» писав: «Запуск супутника Радянським Союзом був не тільки великим науковим досягненням, а й однією з найбільших подій в історії усього світу». В подальшому в громадській думці військово-політичні аспекти відтіснили на задній план наукове значення запуску штучних супутників.
За сорок п’ять років понад 5100 штучних супутників Землі та космічних кораблів було запущено на навколоземні і міжпланетні орбіти з півтора десятка космодромів світу, 50 відсотків із них — після 1980 року. Нині на навколоземній орбіті й у далекому космосі перебуває приблизно 600—610 діючих космічних апаратів.