(Погляд на проект бюджету 2003 року)

Інновація чи традиція?

Взятися за перо мене змусила низка обставин, а найперше детальний аналіз проекту бюджету наступного року, який провів парламентський Комітет з питань науки і освіти.

Ще наприкінці серпня здавалося, що підстав для занепокоєння в освітян і працівників науки немає. Президент у посланні до Верховної Ради України та в зверненні до Дня незалежності вів мову про необхідність вибору інноваційного характеру розвитку суспільства, кардинальних змін у ставленні уряду до освіти і науки, про те, що ці галузі стануть зоною його особливої уваги, про негайне подвійне підвищення зарплати її працівникам. Про останнє заявляв глава держави і в Одесі на черговому врученні посвідчень про присвоєння статусу національних двом вузам міста. Та сталося так, що саме цього дня — 19 вересня —Комітет з питань науки і освіти провів широке обговорення того, що пропонує зробити уряд в цих фундаментальних секторах нашої держави. Попри всі намагання народних депутатів знайти задекларовані нові паростки державної політики, у проекті бюджету, які охарактеризовані в посланні президента до парламенту як інновація плюс традиція, депутати і експерти, на жаль, побачили, що підхід до освіти і надалі зберігається застарілий, залишковий, традиційний, а інноваційні підходи в цьому документі відсутні.

Уряд пропонує в 2003 році збільшити внутрішній валовий продукт на 22,5 млрд. грн., при цьому на 3,3 млрд. грн. планується збільшити доходи бюджету. Яким же чином проектується це на фінансування науки і освіти як визначних чинників науково-технічного прогресу?

Адже ні для кого не секрет, що на частку науково-технічного прогресу в розвинених країнах припадає майже 90% приросту ВВП. Наука і освіта в сучасному світі стали головним двигуном розвитку економіки. Рівень витрат на науку в розвинених країнах становить не менш як 3% від ВВП. Згідно з чинним законодавством України цей показник має становити не менш як 1,7%.

У проекті Державного бюджету (загальний фонд) на цивільну науку в розділі «Фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу» передбачено лише 763,2 млн. грн., що реально становить 0,31% від ВВП. Навіть до цьогорічного оголошення інноваційного характеру розвитку держави Президентом у нинішньому році цей показник становив 0,33%—807,8 млн. грн. Принагідно нагадаю, що США мають цей показник на рівні 2,5%, ФРН — 2,3%, Франція — 2,9%, Росія — 0,53%. При цьому наша сусідка в цьому році запланувала збільшити витрати на науку на третину, а на освіту —на 22%. Не буду за браком газетної площі нагадувати, що це значить для економіки, науки і науковців країни. Адже якщо до 90-х років минулого століття частка НТП в економічному зростанні України сягала 70%, то нині цей показник скоротився в дев’ять разів. Нині наукові підрозділи Національної академії наук, інших установ змушені згортати перспективні дослідження, відмовляти собі в усьому. Наукові кадри старіють і відчутного припливу свіжих сил не видно. Вітчизняна наука на порозі повного вичерпання можливостей для розвитку, виключаючи просте відтворення фахівців.

Проаналізуємо факти. Менш як 6% машин і устаткування, які є в академічних установах, віком близько п`яти років. У Національній академії наук майже дві третини оснащення старше 15—20 років. Як наслідок: лише п’ята частина завершених розробок, запропонованих до практичного застосування, спрямована на освоєння нових видів техніки і технологій. Кількість закінчених і прийнятих замовниками розробок з нових видів техніки і технологій скоротилася за останнє тисячоліття в 4,8 разу. Частка інноваційної продукції на внутрішньому ринку не перевищує 5% загального обсягу продукції. Про яку віддачу науковців можна вести мову, коли в середньому на одного працівника наукової установи витрачається в рік 5000 гривень.

Пишу про це з болем і сумом у серці, бо знаю, що наші вчені робили і роблять значно більше, ніж могли б. Але без державної підтримки їм не втриматися. Висновок один — декларувати про пріоритетність і значення науки в сучасному глобальному інформаційному світі легше, ніж практичними кроками це робити. На жаль, і цього року уряд до фінансування науки підійшов традиційно — так, щоб вона просто не вмерла, щоб хоч якось втримати ті рештки вчених, які самовіддано трудяться на ниві науки. Годі й казати про якийсь розвиток і перспективи.

Зона особливої уваги чи просто зона?

Джерелом, яке живить ріку знань, економіку держави, є освіта. Цій галузі законодавець під час формування бюджету теж визначив орієнтири фінансування, він становить 10% національного доходу. Та за останні роки цей показник весь час коливається в межах 4% від ВВП. А якщо відкинути хитрий підхід, запропонований урядом, і брати до уваги лише загальний фонд бюджету без спеціального, тобто те, що дає безпосередньо держава навчальним закладам, а не те, що заробляють самі установи, то цей відсоток не перевищить 3,7%. Наступного року він має становити 3,8%, а із загальним фондом — 4,9%. На освіту заплановано збільшити витрати на 9,1%, але це лише результат цьогорічного введення доплат за стаж тощо.

На освіту заплановано витрати 9,5 млрд. грн., ще 3,2 млрд. грн. уряд примушує заробити навчальні заклади за рахунок розширення платного навчання, оренди приміщень, введення платних послуг у бібліотеках, гуртожитках, спортивних спорудах, запровадження наукових розробок. Тобто з батьків ще раз, окрім податків, буде стягнуто більш як 2 млрд. грн.

Торкнуся головного: чого і як вчитимемо учнів, студентів? Усім відомо, в якому занедбаному стані перебуває нині матеріально-технічна база шкіл, профтехучилищ, вузів, які забезпечені лише на дві третини підручниками, на 26% — технічним засобами навчання, комп’ютерами. У сільських школах ці показники значно гірші. Тому дивно, що на підручники заплановано виділити лише 97 млн. грн., що на 20% менше цьогорічних призначень. Або ще один приклад. Скажімо, на оплату енергоносіїв, комунальних послуг профтехучилищам заплановано лише 65 млн. грн., але борг цього року сягає вже 50 млн. гривень! Нині сотню училищ, частину технікумів відключили від тепла, води. Така сама «перспектива» чекає півмільйона юнаків і дівчат, майбутніх робітників і в наступному році.

На реалізацію програми інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів планується спрямувати лише 23 млн. грн., що становить половину цьогорічних призначень бюджету. Але і цього року на це не витрачено ще практично жодного мільйона гривень. Навіть у ті заклади, яким вручив документи на комп’ютерні класи сам Президент, це оснащення так і не надійшло.

Не кажу вже про обладнання для хімічних, фізичних та інших кабінетів. Невже знову в холодних класах напівголодні діти і вчителі навчатимуться з одним підручником на трьох? Хто скаже, як прожити сироті за 4,5 грн. на добу, або як зможе учень профтехучилища харчуватися за 25 копійок на добу?

Тримаю в руках Національну доктрину освіти, схвалену з’їздом освітян та урядом України, план заходів з її реалізації. Більшість пунктів цих документів суперечать проекту бюджету на наступний рік. То невже така коротка пам’ять у наших можновладців, невже ліва рука не відає, що діє права? Не можна так дурити людей.

Бюджет забув про вчителя і вченого

Гортаю Постанову Кабінету Міністрів України від 19.08.2002 «Про затвердження заходів з реалізації Національної доктрини розвитку освіти на 2002—2004 рр.». Читаю пункт 25 постанови, де передбачено поновити пільги сільським педагогам з оплати комунальних послуг з 1 вересня 2003 року, а повну індексацію заробітної плати вчителям і науково-педагогічним працівникам до середньої в промисловості здійснити з 1 вересня 2004 року. Проте в проекті бюджету на 2003 рік жодних слідів цих благих намірів не знаходжу! Щоправда, в урядовій постанові є хитра приписка, що ці заходи буде запроваджено з урахуванням соціально-економічного стану держави. Але від 19 серпня до моменту подачі до Верховної Ради України проекту бюджету минуло не більше місяця. Що змінилося в країні за цей час? Нічого. Невже в уряді невідомо, що середня заробітна плата в промисловості сягає 570 гривень на місяць, а молодий вчитель отримує лише третину від неї. Не в ліпшому стані доцент і професор, які у заробітній платі так і не наблизилися до середньої в промисловості. А мають згідно із законом отримувати вдвічі більше!

А що ж наш Президент, який є гарантом дотримання Конституції? На основі яких фінансових документів, розрахунків пропонує, виступаючи перед викладачами одеських вузів, вдвічі підвищити педагогам платню в наступному році? Адже розмір зарплати освітян на наступний рік у проекті бюджету пропонується таким, яким він є і нині. І чого варті такі обіцянки?

Справді, з 1 вересня цього року введено кілька положень ст. 57 Закону «Про освіту» стосовно доплат за стаж, оздоровчих тощо. Але ж це передбачалося законом про бюджет на 2002 рік. Це правда, як правда і те, що і сама базова ставка мусила зрости ще на 15—20%, та цього не сталося. Проте в проекті нового бюджету на стр. 5 знаходжу вже такі слова: розмір середньомісячного доходу вчителів у 2003 році порівняно із 2000 р. зростає в 1,9 разу, а науково-педагогічних працівників — удвічі. Ось звідки Президенту вклали у виступ ці цифри! Але це все штучна гра цифрами, несерйозний і необ’єктивний підхід. Бо ступінь інфляції, зростання цін, особливо на комунальні послуги, з’їдає всі ці надбавки. Чому тоді не згадати, що в 1996 році вчитель у доларовому еквіваленті отримував 50—60 доларів, а нині отримує майже таку саму суму. Не кажу вже про мізерну стипендію студентів, харчування учнів профтехучилищ.

Глибоко турбує, що уряд пропонує в цьому році всупереч Конституції зупинити дію деяких статей законів про школу, позашкільну освіту, які передбачають справедливу оплату за перевірку зошитів, класне керівництво, відповідне навантаження на вчителів початкових класів, наповнюваність груп позашкільних навчальних закладів тощо. Зовсім не сприймаю і вважаю просто жорстокою пропозицію уряду відмінити харчування дітей у 1—3 класах. Де ж то буде здорова нація?

Бюджет сім’ї починається з дітей, бюджет держави — з освіти і науки

Укотре стверджую: в Україні ніхто освітою і наукою по-справжньому не опікується. Є деякі конкретні спроби Міносвіти, є й дії. Але державного, виваженого підходу немає. Координації дій всіх гілок влади немає, далі розмов про пріоритетність цих сегментів економіки держави справа не йде.

Адже Президент і уряд домовилися про стовідсоткове підвищення в наступному році платні військовослужбовцям, міліції, податківцям. Але ж у представників цих професій зарплата і так вища, ніж у педагогів, лікарів. Після трагедії у Скнилові істотно збільшено фінансування Збройних Сил. Що це — подальша бюрократизація і поліцизація держави чи просто дурість? Але ж які трагедії чекають на країну, де майбутній хірург за період навчання від безгрошів’я не зміг прооперувати навіть жабу, а водій чи льотчик лише на тренажері здобував практичні вміння і навички, чи безпечно ставати на міст, який зварював спеціаліст, що за роки навчання освоїв програму на плакатах. І цей перелік можна продовжувати нескінченно.

Завершу статтю такою аналогією. Якщо ми, батьки, отримали зарплату, то в сім’ї розпочинаємо її витрачати на дітей, а не на себе. У нас держава знаходить кошти на все, насамперед на задоволення чиновництва — опори режиму. Але для майбутнього, для молоді, для освіти і науки їх не знаходять. Сміливо можна в рамках нинішнього проекту бюджету збільшити на 1,5—2 млрд. грн. витрати на освіту і науку, зменшивши суми витрат на погашення зовнішнього боргу (5,6 млрд. грн.), скоротивши витрати на силові структури (4 млрд. грн.), переглянувши кошти на дотацію вугільним регіонам, які просто до шахтарів не доходять. Слід скоротити витрати на утримання Державного управління справами, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України. Рішуче потрібно знищити надумані пільги деяким комерційним структурам, особливо посередницьким у вугільній, гірничодобувній промисловості, розібратися з так званими вільними економічними зонами.

Для зупинення катастрофи, її наслідків у науці та освіті необхідна воля, порядність і чесність влади. Виборці, батьки, студенти, педагоги повинні заглянути у вічі кожному народному депутатові, нагадати його передвиборні обіцянки, примусити підтримати пропозиції Комітету з питань науки і освіти з поліпшення цих галузей. 16 жовтня Верховна Рада України аналізуватиме під час парламентських слухань стан справ у середній школі. Гадаю, що в документах за їх підсумком буде вказано конкретні кроки з наведення ладу в цій галузі. Але для цього потрібна єдність всіх політичних сил, громадськості, спільне бажання добра нашому народові, нашим дітям.

Станіслав НІКОЛАЄНКО, голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти.