Вашу газету передплачую давно. Але написати наважився лише тепер, коли вона стала об’єктивнішою і більш проукраїнською. Про питання «насильницької українізації» та «обмеження й дискримінацію російськомовного населення в Україні» —теми, що досі раз у раз порушують деякі ЗМІ.
Скажіть мені, де є ще така держава в світі, в якій парламентарії виступають з трибуни законотворчого органу недержавною мовою? Де створюють фракції на повалення державності, не поважають Конституцію та гімн? Це нонсенс!
Послухайте хоча б щоденний огляд преси. Всі видання — або російськомовні, або двомовні. У вузах, в армії, в урядових установах чутно лише російську. Що вже й казати про засилля російськомовних естради, літератури та усіляких телевійзійних «шоу», де показують українця дядьком у шароварах, з салом і самогоном: придуркуватого й другосортного?
Днями в одному ЗМІ згадали про те, що редактор однієї севастопольської газети «пояснив» читачам, що «нет и не было никакой Украины, украинского языка, а есть малороссийская губерния и малороссийский диалект».
Ну то й що? Як відреагувала громада? Аніяк! Проковтнула і не вдавилася...
Невже це правда, що ми ненормальні люди і в нас немає національної гідності? І чи не час, нарешті, розрізняти, де законність, а де анархія?
Львів.
