На Пагорбі Пам’яті і Слави

15 квітня 2015 532

У центральній частині Городища височіє Пагорб Пам’яті і Слави. На меморіальних плитах — 1180 прізвищ жителів району, що загинули на фронтах Другої світової війни. А також — прізвища червоноармійців, які загинули в лютому 1944 року, визволяючи місто від гітлерівців. Проте далеко не всі імена загиблих бійців відомі.

Після Корсунь-Шевченківської битви і визволення Черкащини фронт пішов на захід. На місцях кривавих боїв, на полях, в ярках і на дорогах, залишилися сотні вбитих. Їх звозили і ховали у братських могилах. Багато з них так і залишилися невідомі.
Навесні 1974 року в Городищі солдатські останки перенесено в спільну могилу на Пагорб Слави. Меморіальний комплекс спроектували ленінградські архітектори. Там і поховали 390 осіб. На граніті в алфавітному порядку викарбували 71 прізвище з ініціалами. Але під час урочистих перепоховань загубилися навіть деякі прізвища, що були раніше зазначені на простих фанерних табличках.
— Змалку я знав, що в боях за Городище загинув командир 1239-го стрілецького полку 373-ї стрілецької Миргородської червонопрапорної дивізії, підполковник Олександр Власов, — розповідає 76-річний городищанин Микола Хоменко. — Восени 1944 року на два дні до нас заїхав із фронту батько. Був він із приятелем, капітаном Миколою Власовим. Коли дійшли від залізничного вокзалу до центру, батько зустрів знайомих людей, які сказали, що його мати зовсім поряд — принесла до млина мішечок зерна, щоб змолоти на борошно для великої сім’ї. Поки батько бігав до млина, його фронтовий побратим підійшов до братської могили, що була неподалік, почав читати імена. І знайшов прізвище брата Олександра. Знав, що той загинув у Корсунь-Шевченківській битві, а що похований у Городищі — не відав. І ось випадок привів його до могили брата.
...Дитячі враження — на все життя. Тому Микола Хоменко завжди хотів знати, який був той Олександр Власов. Наводив довідки, коли працював на культосвітній ниві, в газеті. Дивувало і непокоїло, що після перепоховання на новій братській могилі вже не значилося прізвища героя. Це вразило сина й онука Власова, які в дев’яностих роках приїздили в Городище...
У списках похованих у братській могилі воїнів, які звільняли Городище, прізвище Власова не значилося довгі роки. З’явилося лише недавно в «додатковому списку» міської ветеранської організації.
— Із центрального військового архіву в Подольську надіслали інформацію, яка підтвердила, що Олександр Власов загинув у боях за Городище і був похований у братській могилі біля пам’ятника Леніну, — продовжує Микола Хоменко. — Родом він із Курської області. У Червоній Армії — з 1931 року, був замполітом дивізії. У серпні 1941-го вивів з-під артвогню в Первомайську колону з 30 автомашин із боєприпасами і штабними документами та велику групу червоноармійців. У боях за Мелітополь організував вихід з оточення. Був поранений, нагороджений орденом Червоної Зірки. 6 лютого 1944 року, після смерті комбата, призначений командиром полку, а через чотири дні і сам загинув у Городищі. Тут полягли 9 офіцерів, Олександр Власов — підполковник, найстарший за званням. Загинув в останній день визволення міста...
Пошук Миколи Хоменка увінчався успіхом. Позаторік на меморіальних плитах викарбували і прізвище Олександра Власова. На врочисті заходи запросили рідних героя з Харкова. Подарували їм книжки місцевих авторів та мед, зібраний із полів, за звільнення яких сплачено дуже велику ціну.
Також завдяки активній пошуковій діяльності голови районної ради ветеранів Сергія Каюкіна та голови міської ветеранської організації Миколи Панасенка вдалося встановити імена та прізвища 710 червоноармійців, які загинули в 1944 році, визволяючи Городищину. Це стало можливо завдяки Інтернету, де чимало архівних документів нині доступні.

Володимир ЧОС, краєзнавець.

Черкаська область.